LITMIR.BIZ

Скачать книгу

проник у Київ і розгромив військо Ярослава, справжнього наступника престолу. Тепер він змушений утікачем бути: спочатку – до Новгорода, вотчини своєї, а потім вирішив у шведського короля Улофа Шетконунга та у західних слов’ян підтримки шукати.

      Цієї весни наступило 6526[9] літо[10]. Три роки минуло відтоді, як він 6523[11] року від сотворення миру в зірковому храмі розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський великокняжий престол. Продовжував справу батька й матері, добудовував Софійський собор, розпочав інші будівництва. Знав, що Святополк не заспокоїться, але не здогадувався, що той так швидко знайде собі підмогу. І трьох років не минуло, як він вирушив війною на Ярослава, узявши на допомогу наймане військо польського князя Болеслава. Ярослав же зібрав нашвидкуруч велику кількість русичів, варягів, словенів і рушив до града Волині. Не знав, що так усе вийде, не міг уявити такого кінця… Скільки людей тоді полягло, один тільки Бог знає… А 6526 міг бути щасливим роком. Та от як усе повернулось… Але, як казала колись матінка, все, що стається, завжди до кращого. Тому знав і вірив, що не завжди так буде. І в його руках зараз – змінити світ, позбавити його від покидьків.

      Розділ 4. Допит полоненого

      – Я ж тобі сказала, що не знаю. Він не назвав свого імені, але врятував мене від несподіваної смерті, – глянувши пильно у вічі, мовила дівчина. Поправляючи туніку, підійшла до вікна.

      – Але скільки ж разів я тобі радив не ходити самій, навіть у ближніх лісах. Якщо б щось трапилось, звідки б я дізнався? – схвильовано вигукнув конунг[12].

      – Нічого зі мною не трапиться, я під охороною Одина. Крім цього, ти сам мене вчив бути сміливою і нічого не боятися. Одне хочу сказати, перш ніж ти почнеш з ним говорити. Він – слов’янської крові, – майже прошепотіла дівчина.

      – Чому ти так вважаєш? – тихо запитав конунг, кремезний чолов’яга з довгою бородою і пасмами світло-русого волосся, в яких уже було видно проблиски сивини, хоча він ще був молодим мужчиною в розквіті сил. Блакитні очі з любов’ю дивилися на дівчину. Хоча Улоф і намагався бути суворим, це йому не вдавалося. Він сидів у високому різьбленому кріслі, устеленому шкурами вбитих ним тварин. Його багате вбрання давало одразу зрозуміти, хто перед вами. Дорогу накидку, перекинуту через ліве плече, стягувала золота пряжка. Та й одяг зшитий весь із заморських коштовних тканин, що виблискували різними барвами.

      – Дорогою він наспівував пісню, яку в дитинстві я чула не раз від мами. І не забудь! Він урятував мені життя! – піднявши вказівний палець і бровенята вгору, наголосила дівчина.

      – Добре, намагатимусь це врахувати, – усміхнувшись, сказав Улоф Шетконунг. Він, гроза сусідніх держав, мужній завойовник чужих земель, любив цю дівчинку так, як не кожна мати любить свою дитину. Вчив її всього, чого міг навчити. І вона, смілива, розумна, спритна, на подив усім володіла різноманітною зброєю, як і батько, чи й навіть вправніше за нього.

      Дівчина

Скачать книгу