LITMIR.BIZ

Скачать книгу

все життя мріяла, що син буде лікарем, і розчарувати її після того, як він погодився… Мама не вибачить йому, а тато… Тато подумає, що він злякався і знайшов дурний привід передумати.

      – Якби я вступав в Інститут фізкультури, ви б теж платили?

      Іван побачив, що мама злякалась запитання, і швидко перевів погляд на тата. Він лише на мить стиснув губи й відповів:

      – Ні. З твоїми даними й результатами тебе б зарахували без питань.

      – Добре. Тоді в медичний я теж вступатиму сам.

      – Іване!..

      Мама сплеснула руками, і Іван відчув болючий укол: вона не вірить, що син зможе. Хоче, але не вірить.

      – Сам! Це моя умова. Ці два року я буду вчитися так, як ви завжди хотіли. Я визубрю біологію й хімію, буду читати книжки з медицини, які є в нас удома, ходитиму до тата на роботу так часто, як зможу. Я обіцяю: буду викладатися повністю, і якщо не вступлю – значить, то не моє. А якщо вступлю, але потім дізнаюсь, що ви заплатили або просили за мене, – кину.

      – Іване…

      – Мам, я серйозно.

      – Іване, – тато підійшов і поклав йому руку на плече, – у тобі говорить юнацький максималізм…

      Іван стенув плечима і відступив на крок:

      – Ви не вірите, що я зможу?

      Мама стояла, притиснувши руки до грудей, і син уперше бачив її такою розгубленою, а тато несподівано всміхнувся:

      – Здається, сину, я зовсім тебе не знаю.

      Марія, 10 років

      Марічка ніяк не могла згадати, хто це зробив. Їх п’ятеро бавилось у хованки, а вона мала жмурити. Хтось підбіг ззаду і штовхнув її так сильно, що дівчинка пробігла кілька кроків і вдарилась у двері. А потім усе сталось, наче у сповільненому кіно: скляний квадратик із віконця у дверях – він не розбився, просто виповз із рамки – почав повільно падати на неї. Здавалось, іще секунда – і він гострим кінцем встромиться їй в обличчя, але в останню мить дівчинка опустила голову й спробувала відступити.

      Спочатку Марічка не відчула нічого. Болю як такого не було, тільки враження, що щось розтягує її шкіру й дуже сильно пече, а тоді стало тепло, майже гаряче, з’явилось ниюче, тягуче відчуття.

      Марічка торкнула пальцями брову й не відразу зрозуміла, що відбувається. Кров раптом потекла швидким темним струмочком – з пальців на долоню, вниз рукою – і почала скапувати з ліктя на підлогу, утворюючи темну калюжку. І тоді Марічка закричала. Вона не плакала – просто кричала і кликала маму, адже хтось повинен заспокоїти її, сказати, що все добре, що це не страшно і все зараз минеться.

      Мама, побачивши її, спершу сама злякалась, а тоді побігла по аптечку. Жінка пробувала промити рану, якось зупинити кров, а та все текла й текла.

      Марічку почало нудити і від вигляду крові, і від солонувато-іржавого запаху, і від страху. Вона ще не зовсім розуміла, чого боїться, але це відчуття вже заповзло глибоко всередину, народжуючи паніку.

      Мама наготувала шматок марлі, щоб замінити попередній, уже наскрізь просякнутий кров’ю, і коли подивилась на її чоло, на мить завмерла, а тоді заголосила:

      – Що ти із собою зробила?

Скачать книгу