ТОП просматриваемых книг сайта:
Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт
Читать онлайн.Название Бог-Імператор Дюни
Год выпуска 1981
isbn 978-617-12-8297-1, 978-617-12-8130-1, 978-0-575-07506-1, 978-617-12-8298-8
Автор произведения Фрэнк Герберт
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– Навіщо жінки?
– Існують поведінкові відмінності між статями, які роблять жінок надзвичайно цінними в цій ролі.
– Ти не відповів на моє питання.
– Думаєш, вони негодящі?
– Деякі з них здаються доволі міцними, але…
– Інші були, ах, м’якими з тобою?
Айдаго залився рум’янцем.
Лето така реакція здавалася чарівною. Дункани були одними з нечисленних за цих часів людей, спроможних на таке. Зрозуміло, що це наслідок раннього вишколу Дунканів, їхнього почуття особистої честі – дуже лицарського.
– Не розумію, чому ти довірив жінкам охороняти тебе, – сказав Айдаго. Кров поволі відступила від його щік. Він глянув на Лето.
– Але я завжди довіряв їм, як довіряю тобі, – усе своє життя.
– Від чого ми тебе захищаємо?
– Монео і мої Рибомовки повідомлять тобі стан справ.
Айдаго переступав з ноги на ногу, його тіло погойдувалося в ритм калатання серця. Оглянув малу кімнату, ні на чому не зосереджуючись. Аж раптом повернувся поглядом до Лето.
– Як мені тебе називати?
То був знак згоди, якого Лето чекав.
– «Владика Лето» влаштовує? Або «мілорд».
– Так… мілорде. – Айдаго глянув просто у фрименські сині очі Лето. – Чи правда те, що кажуть твої Рибомовки, наче ти маєш… спогади…
– Ми всі тут, Дункане. – Лето промовив ці слова голосом діда з батьківського боку. Тоді: – Навіть жінки тут, Дункане, – то був голос Джессіки, бабки Лето по батькові. – Ти добре їх знав, – сказав Лето. – А вони знають тебе.
Айдаго поволі, з дрижанням вдихнув.
– Потрібно трохи часу, щоб до цього призвичаїтися.
– Точнісінько моя перша реакція, – промовив Лето.
Айдаго затрусився від реготу, а Лето подумав, що це занадто як для такого убогого жарту, але промовчав.
Айдаго сказав:
– Твої Рибомовки мали забезпечити мені гарний настрій, чи не так?
– Їм це вдалося?
Айдаго вивчав обличчя Лето, розпізнаючи характерні атрідівські риси.
– Ви, Атріди, завжди аж надто добре мене знали, – сказав він.
– Так краще, – промовив Лето. – Ти починаєш розуміти, що я не просто один із Атрідів. Я – це вони всі.
– Якось Пол сказав це мені.
– Справді казав! – промовив сам Муад’Діб, судячи з тону й акценту.
Айдаго ковтнув і відвів погляд до дверей кімнати.
– Ти щось у нас відібрав, – сказав він. – Я це відчуваю. У цих жінок… Монео…
«„Ми“ проти „ти“, – подумав Лето. – Дункани завжди стають на бік людей».
Айдаго знову перевів увагу на Лето.
– Що ти дав нам взамін?
– Мир Лето у всій Імперії!
– Бачу, які тут усі напрочуд щасливі! Саме тому тобі й потрібна особиста варта.
Лето всміхнувся.
– Мій мир насправді є вимушеним спокоєм. Люди мають довгу традицію опиратися спокоєві.
– То ти даєш нам Рибомовок.
– А ще ієрархію, яку ви можете