Бог-Імператор Дюни - Фрэнк Герберт

Скачать книгу

чіплявся за цей спогад, стоячи в жовтій кімнаті.

      «Я помер, захищаючи Пола та його матір у печерній січі під пісками Дюни. Я повернувся на цю планету, але Дюни вже немає. Тепер це лише Арракіс».

      Він прочитав обрізану історію, якою забезпечили його тлейлаксу, але не повірив їй. Понад тридцять п’ять століть? Хто повірить, що його тіло проіснувало стільки часу? Хоча… з тлейлаксу це можливо. Він мусив вірити власним чуттям.

      – Вас було багато, – казали його інструктори.

      – Скільки?

      – Про це тебе проінформує Владика Лето.

      «Владика Лето?»

      Як свідчила тлейлаксанська історія, цим Владикою Лето був Лето ІІ, онук того Лето, якому Айдаго служив із фанатичною відданістю. Але цей другий Лето (за тією історією) став чимось… чимось таким дивним, що Айдаго втратив надію збагнути цю трансформацію.

      Як людина може повільно перетворюватися на піщаного хробака? Невже якась мисляча істота могла жити понад три тисячі літ? Навіть найбільш дикі дози геріатричних прянощів не забезпечили б такої тривалості життя.

      «Лето ІІ, Бог-Імператор?»

      Цій тлейлаксанській історії годі було повірити!

      Айдаго пам’ятав дивну дитину, а точніше близнят – Лето й Ганіму, дітей Пола і Чані, яка померла під час пологів. За тлейлаксанською історією, Ганіма померла, проживши життя відносно нормальної тривалості, але Бог-Імператор Лето жив, жив і жив…

      – Він тиран, – казали інструктори Айдаго. – Він наказав нам виготовляти тебе в аксолотлевих контейнерах і посилати йому на службу. Ми не знаємо, що сталося з твоїми попередниками.

      «І ось я тут».

      Айдаго ще раз дозволив своїм очам пробігтися по одноманітних стінах і підлозі.

      У його свідомість увірвався тихий звук голосів. Він глянув на двері. Голоси були приглушені, але щонайменше один із них здавався жіночим.

      «Жінки Імператорської Варти?»

      Двері на безшумних завісах розчинилися всередину. Ввійшли дві жінки. Першим привернуло увагу те, що одна з них була закрита маскою, безформним каптуром із чорної світлопоглинальної тканини. Він знав, що вона ясно бачить його крізь маску, але саму її неможливо роздивитися навіть із використанням найвитонченіших приладів стеження. Каптур сповіщав, що іксіани чи їхні спадкоємці досі працюють в Імперії. Обидві жінки мали на собі однострої-комбінезони темно-синього кольору, з Атрідівським яструбом червоного плетива на грудях.

      Айдаго вивчав їх, а вони тим часом зачинили двері й повернулися до нього обличчям.

      Замаскована жінка мала сильне кремезне тіло. Рухалася з оманливою обережністю професійного фанатика мускул. Друга жінка була граціозною і худорлявою, з мигдалевидними очима на гострорисому обличчі з високими вилицями. Айдаго здавалося, що він десь її бачив, але не міг піймати цього спогаду. Обидві жінки носили голкові ножі в піхвах на стегнах. Щось у їхніх рухах підказало Айдаго, що жінки напрочуд майстерно орудують цією зброєю.

      Худорлява промовила першою:

      – Мене

Скачать книгу