LITMIR.BIZ

Скачать книгу

коли були відчинені, ледь-ледь не торкалися їхніх спинок.

      – Чипсете, ти сів би на ці стільці, якби у залі були інші вільні місця?

      – Та ні, – розгублено відповів Чипсет, не розуміючи, куди веде Сергійко.

      – А потім, коли офіціант пішов на кухню, цей… ну… Довгий, раптом непритомніє посеред кав'ярні. Як він опинився за спиною Інформи? І цей другий теж?

      – Ще той товстий щось казав дівчині про машину, – знов утрутився офіціант.

      – Машину? Яку машину? – одразу вчепився в нього Сергійко.

      – Не знаю. Товстий просто сказав, що в них є машина. А потім мотор запрацював. Гучно так. Здається, що це був мікроавтобус з дизелем.

      – Чому? – Сергійко продовжував випитувати в офіціанта подробиці.

      – Ну… – той на мить замислився. – Мотор голосно працював, а коли машина від'їхала, то у дверях наче посвітлішало, немов їх закривало щось високе. Від легковика так не буде.

      – Вантажний жовтий «фольксваген», – раптом сказав юнак, – без вікон такий…

      – Що ви сказали? – стрімко обернувся до нього Сергійко.

      – Ми саме до дверей підходили, як цей бусик від'їхав, та й швидко! Як дав! Через бордюр, навпростець… Через осьову розвернувся… В нього ледь «мазда» не в'їхала, прямо у бочину йому йшла, та водій вивернув… А вони по газах – і тільки їх і бачили! А поїхали у напрямку моста Метро.

      – А номер? Номер запам'ятали? – Сергійко нетерпляче подався вперед.

      – Дуже мені потрібен цей номер! Я ось кого запам'ятовувати бажаю, а не ваші дурні номери, – юнак попестив дівчину по руці. – Що бачив – розповів, дякую за оплески на честь моєї спостережливості, прошу більше не турбувати.

      Він знову повернувся до своєї дівчини й щось зашепотів їй на вушко, від чого її очі заблищали в напівтемряві затишного куточку.

      – Спасибі вам.

      – Нема за що, – не обертаючись промовив юнак.

      – Агов! Ось що, – зненацька подала голос дівчина. – В автобуса на дверцятах, здається, ручка обламана, і на ній чорний замочок висів. Я точно бачила.

      – Стривайте, – Чипсетузяв Сергія за руку. Він, нарешті, зрозумів, до чого хилив Сергійко, – а дівчину в жовтій футболці ви бачили?

      Юнак мовчки похитав головою.

      – Тобто машина поїхала, а дівчини не було?

      – Виходить, що так…

      – Спасибі. І вам велике спасибі, – подякував офіціантові Сергійко. – Йдемо, тут ми більше нічого не довідаємося.

      Вийшли на вулицю. Передусім подивилися туди, де залишили Дроника. А раптом?.. Але Дроник стояв один. Він з такою ж надією дивився на Сергія й Чипсета.

      – Ну? – ще здаля запитав він.

      Чипсет сумно похитав головою.

      Розділ 4

      Друзі старі та нові

      – Треба терміново зв'язатися з Великим Процесором, – сказав Чипсет.

      – їдьмо до мене, – запропонував Сергійко.

      Усі троє поспіхом пішли до метро.

      «Які тут можуть бути сумніви? – міркував дорогою Сергійко. – Інформу викрали. Але хто ж міг довідатися, що вона принцеса? Як це змогли зробити серед дня та ще й так, що ніхто нічого не помітив? Хто це зробив?

Скачать книгу