LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і кинув ними об землю.

      – Сосиски купую. Ковбасу купую. М’ясо… – Брохоль поліз у морозильну камеру і дістав звідти шмат замороженого м’яса. – М’ясо купую. Ти знаєш, скільки зараз кілограм м’яса на базарі коштує? Ти гадаєш, мені так легко ці гроші даються? Гадаєш, так просто прийшов і купив? Кому я це все купую? Для кого я це все роблю?

      Брохоль із люттю жбурнув м’ясом об лінолеум. Невістка здригнулася. Син не реагував.

      – Синочку, ну нащо ти так із нами? – протягла Наталія Бронеславівна.

      – Та я ж не вам, – знову спробував пояснити син. – Я ж… я просто не можу це їсти.

      – Вчора їв, а сьогодні вже не можеш?

      – Наталіє, я подзвоню мамі, – сказав Брохоль. – Зараз-зараз, чекай-чекай.

      Брохоль почав набирати на стільниковому телефоні Надію Дмитрівну, свою маму.

      – Прийде баба Надя, вона з тобою поговорить… – сказав Брохоль більше у слухавку, ніж синові. – Алло, мамо? Мамо, то я, Вітя. Так, сталося, сталося. Та от, малий м’яса їсти не хоче. Прийди, скажи йому щось. Ну давай. Ага. Чекаємо.

      Брохоль закрив телефон-«жабку» і переможним поглядом окинув сина.

      – Зараз баба тобі все розкаже. Боже! М’яса він не їсть. Ну, як так? Поясни мені, як так, що ти м’яса не їси?

      – Не можу. Мені трупами смердить.

      – Та де ж там трупами смердить, скажи мені, – озвалася Наталія Бронеславівна, вся в сльозах. – Свіженькі ж котлетки, що ти вигадуєш…

      – Та він хворий. Він ПРОСТО хворий, – дійшов висновку Брохоль. – Ти подивися на себе. Голота. Дивись, які в тебе руки. Які ноги в тебе! Аж зелений весь. Ти ж… ти ж недорозвинутий!

      – Михайле Петровичу, ну що ви таке кажете, – обурилася невістка.

      Син мовчав, тільки кивав головою.

      – Ти подивися на своїх однолітків! Ти подивись, які в них мордяки. Які в них животи. У них є машини. У них є квартири. У них є постійна робота.

      – Ну, до чого тут оте? – спитав малий.

      – До того. До того, – сказав Брохоль і кивнув головою. – То все до того. О, мама йде. Чекай-чекай, зараз із тобою баба Надя поговорить.

      Невістка зітхнула. Малий – анітелень.

      Брохоль впустив маму до хати і провів її на кухню.

      – Де там він? – ще з коридора загукала баба Надя. На кухню вона зайшла з тонометром під пахвою і фонендоскопом на шиї. Надія Дмитрівна була терапевтом на пенсії.

      – Андрійцю, ти чому м’яса їсти не хочеш? – з порога озвалася вона до малого.

      – Мені не смакує.

      – Та в нього фйоли в голові, – кинув з-за плеча Брохоль.

      Баба Надя сховала усмішку, опустила погляд і спитала тихим голосом:

      – Може, ти себе кепсько почуваєш? Тебе нудить? А сеча яка? – Баба Надя підійшла до малого і заклала у вуха фонендоскоп. – Ану, дай я тебе послухаю.

      Баба Надя стала слухати малому груди, потім спину.

      – Ану, горло покажи.

      Малий розтулив рота, і баба Надя обстежила його мигдалики.

      Нарешті баба Надя вийняла фонендоскоп із вух і сказала:

      – Щитоподібна трохи збільшена.

      Далі вона сіла навпроти малого, взяла його за руку і почала мацати

Скачать книгу