ТОП просматриваемых книг сайта:
Сини змієногої богині. Валентин Чемерис
Читать онлайн.Название Сини змієногої богині
Год выпуска 2015
isbn 978-966-03-7050-0
Автор произведения Валентин Чемерис
Кіммерійцями їх називали греки, а що насправді означає ім’я «кіммерієць» досі невідомо. З цього приводу існує лише кілька припущень. Одні вчені вважають, що назва походить від фінікійського слова «темний»,[11] інші, що від грецького «зимові» – тобто люди країни (в обох випадках) не сонячної, а тієї, у якій, за уявленнями греків, були холодні зими; ще інші апелюють до фракійської та хеттської мов тощо. Найбільш поширена версія, що ім’я «кіммерійці» – з давньоіранської мови й означає щось на зразок «рухомий загін іраномовного кочового населення євразійських степів». В ассирійських клинописних текстах VIII–VII ст. до н. е. їх названо «гімірра». А як насправді, що воно означає – хто тепер скаже? Діло, як кажуть, давнє. Воістину давнє!
І все ж: хто такі кіммерійці, якого вони роду-народу і яка їхня культура, звідки вони взялися і якою мовою розмовляли, які були на вигляд? Щодо мови – основи основ кожного народу, адже без рідної мови немає і бути не може й самого народу, – то одні вважають, що вони розмовляли фракійською мовою (були їм етнічно близькими?) – сьогодні однією з мертвих індоєвропейських мов, що колись була поширена у східній частині Балканського півострова і на прилеглих до нього територіях. (Фракійці – група давніх індоєвропейських племен – даки, одриси, гети та ін.). До речі, цю тезу сприймає багато фахівців з даного питання.
З мови кіммерійців у писемних джерелах збереглося лише кілька слів. Це імена кіммерійських вождів (царів) Теушпи, Тугодамме (Лігдаміса) та Шандакшатри. Не густо. Але й щодо походження цих імен лінгвісти не дійшли якоїсь однієї, спільної думки. Хоч, приміром, ім’я Шандакшатри, безумовно, належить до іранської мови, оскільки «кшатр» є типовим іранським словом, що означає «влада», «доля», «талан» тощо. (Але міг же кіммерійський цар, не будучи іранцем, просто носити іранське ім’я, особливо після того, як кіммерійці побували на Близькому Сході і довгий час там воювали?)
Інші дослідники, зокрема і великий знавець кіммерійців О. І. Тереножкін, обстоювали тезу про генетичний зв’язок історичних кіммерійців з племенами зрубної культури[12] (предками зрубного населення була людність, яка населяла територію Нижнього Поволжя у першій половині І тисячоліття до н. е., тож ця територія і вважається стародавньою прабатьківщиною кіммерійців). Тому не виключено, що вони іраномовної – таки іраномовної! – приналежності. Як і скіфи, між іншим.
Вони належали до числа народів, які говорили на одному з діалектів іранської мови,[13] до тієї значної мовної сім’ї, до складу якої входили й савромати, саки, массагети, согдійці, хорезмійці та мідійці і перси. Всі ці народи сформувалися
Є в науці думка, що Чорне море названо чорним не за колір води, а за розміщення відповідно до сторін світу. Для українців, наприклад, Чорне море – це південь, а ось для греків Чорне море – це північ. А північ називалася «чорною», «темною» (тоді як південь, навпаки, «білим», «світлим»). То й люди, котрі жили на березі чорного, темного (себто північного) моря, теж звалися «чорними», «темними» людьми. (У тюрків, наприклад, слово «чорний» може означати північний). Тоді назва кіммерійців, можливо, й означає північні люди, люди, які живуть на півночі (якщо дивитися із Середземного моря), побіля північного моря. Але це лише одна з гіпотез.
Зрубна культура; культура епохи бронзи. Виділена В. О. Городцовим у 1901–1903 рр. Названа за способом поховання у зрубах. Тобто у ямах з дерев’яними конструкціями різного роду. Найбільше пам’яток цієї культури знайдено у басейнах Волги, Дону і Дніпра. В Україні відомі два варіанти: степовий і лісостеповий. Вони локалізуються у басейнах Сіверського Дінця та на Дніпровському Лівобережжі. Датується зрубна культура ХVI–XII ст. до н. е. Питання походження її дискусійне. Відповідно до однієї точки зору, вона не має коренів в Україні і виникла як наслідок міграції зі сходу (Середнього Поволжя). В результаті змішання зрубних племен з місцевим населенням – носіями культури багатопружкової і виникла зрубна культура України. На думку інших дослідників, зрубна культура по всій території поширення формувалася приблизно одночасно на місцевому ґрунті. Єдиного центру її походження не існувало.
Іранські мови – група споріднених мов індоєвропейської сім’ї. Генетично наближені до індійських мов (індоарійських), разом з ними і проміжними між цими групами дардськими мовами становлять індоіранську гілку індоєвропейських мов. Поширені в Ірані, Афганістані, а також у Пакистані, Іраку, Туреччині, в Середній Азії й на Кавказі, у Північній та Південній Осетії, частково Вірменії, Азербайджані, Грузії, Дагестані, Узбекистані, Туркменистані, Киргизії, Казахстані.
Розрізняють іранські мови давні – VI–III ст. до н. е., середні – III ст. до н. е. – IX ст. н. е. й нові – з VIII–IX ст. н. е.
До південно-західної підгрупи належать сучасні перська (фарсі), таджицька, дарі, татська та ін., а також мертві мови – давньоперська й середньоперська, талишська (пехлеві); до північно-західної підгрупи – курдська, белуджська, талишська, гілянська та ін. мови; з мертвих – мідійська, авестійська й парфянська. До північно-східної підгрупи входять сучасні осетинська та ягнобська мови, а також мертві – аланська, скіфська, согдійська, хорезмійська мови; до південно-східної підгрупи – сучасні пушту (афганська) мунджанська, памірські мови, а також мертві сакська і бактрійська мови.
Андроновська культура – археологічна культура бронзового віку. Виділена в 20-х роках ХХ століття. Назва походить від с. Андронова поблизу м. Ачинська (Красноярський край). Андроновська культура – умовна назва для частково споріднених між собою культур, поширених на території Казахстану, Західного Сибіру, південного Приуралля. Орієнтовно датується серединою і 2-ю половиною II тисячоліття до н. е. Для андроновської культури характерні поселення з залишками напівземлянкових і наземних жител і могильники з трупопокладеннями, рідше – з трупоспаленнями. В похованнях знайдено крем’яні наконечники стріл, бронзові знаряддя і зброю, мідне й пастове намисто, золоті й мідні сережки тощо. Посуд, як правило, плоскодонний – орнаментовані горщики, банки тощо.