Сини змієногої богині - Валентин Чемерис Історія України в романах

Скачать книгу

потаємні сховки, він тоді навіть не подумав.

      День згасав, у степу вже поночіло. Вибравшись із гробниці, Дюбрюкс загасив свічку і стомлено присів на схилі кургану. Думав, що завтра він завершить дослідження поховальної камери і ще одна сторінка – може, й найбільш значна – в його житті буде перегорнута. Отож до завтра, а на сьогодні – все. Втому відчував таку, що нехіть було встати і кудись іти. За довгий день майже нічого не їв. Стемпковський, правда, пропонував йому підкріпитися з ним, але, захоплений знахідками в гробниці, він тільки відмахувався: потім, потім… Так і день збіг. Але це не біда, вдома у нього знайдеться сухар, вода – теж. Не звикати. Ось тільки як бути з гробницею? Чомусь був упевнений, що ні цікаві, ні злодії, якщо такі раптом і виявляться, навряд чи зважаться темної ночі проникнути в гробницю. По-перше, там вже нічого немає, а по-друге, всі бачили, як обвалилась каменюка зі стелі і ледве не задавила самого археолога, як солдати притьмом вибігали зі склепу з жахними криками, – то хто зважиться туди проникнути? Серед білого дня це ризиковано, а серед ночі й поготів.

      Останній краєчок червоного сонця вже зник за далеким обрієм.

      «Як і тисячі літ тому», – стомлено подумав Павло.

      І зненацька майнула інша думка: не можна так лишати гробницю на ніч. Береженого, як відомо, і Бог береже…

      Градоначальник Стемпковський вже збирався від’їздити до міста, як до нього підійшов Дюбрюкс і стомлено мовив:

      – Все ж таки треба було б поставити на ніч варту біля гробниці. Багато людей бачило, як ми діставали золоті речі, в місті тільки й говорять про це. Боюсь, аби чого не трапилося.

      Але твердого переконання, що варта потрібна, в його голосі не відчувалося. Стемпковський мить повагався, а потім неохоче розпорядився, аби один із чиновників зостався з двома солдатами посторожувати до ранку склеп… В його голосі теж не відчувалося твердого переконання, що саме так і треба. Відчувши ту непевність, Дюбрюкс звелів солдатам на всяк випадок завалити вхід до склепу камінням, що й було зроблено. Вже коли сідав на солдатську підводу, то почув, як поліцейський чиновник, якому велено було наглядати з двома солдатами за гробницею, почав скаржитись градоначальнику на холодну ніч, на відсутність їжі, на втому та інші перепони – йому явно не хотілося ніч гибіти в степу… А вітер вже й зараз доймав до кісток, а що буде вночі. До всього ж він боїться, ще змалку жахається покійників – бррр!!! Розрили чужу могилу, ану, як серед ночі покійник вилізе шукати винуватців? Стемпковський посміхнувся і щось сказав… Поліцейський чин знову почав скаржитись і канючити, аби його відпустили… Градоначальник трохи повагався, а тоді, махнувши рукою, дозволив зняти караул. Стемпковський взагалі був доброю людиною, спокійним і врівноваженим начальником, на підлеглих ніколи не кричав і завжди їм допомагав, чим міг.

      Павло Дюбрюкс чув ту розмову, але жодним словом не озвався, не запротестував. Навіть не ворухнувся. Як згорбився на підводі, так і сидів закляклий. Чути все чув,

Скачать книгу