Калейдоскоп часу - Лариса Денисенко

Скачать книгу

Знаєте, я якось відразу зрозуміла, що ви маєте до нього відношення, ви так мене розглядали. Пильно. Звичайні пасажири на нас уваги не звертають, якщо тільки чай не потрібний, або здача, або кондиціонер не працює. Або от повозитися в купе не хочеться, – вона посміхнулася. – Ви не переживайте. Він так нервувався по телефону, що я все зрозуміла, що ви в нього є, а може, і діти. Шкода, що він одразу про це мені не сказав, я б тоді по-іншому… Та що там казати. Дурня якась. Ви не зліться на нього, він випив тоді, це все по п’яні. Буває таке. Ви тільки не беріть дурного в голову.

      Я кивнула. А що мені було робити?

      – За передачею вашою хтось підійде, чи це ви так, аби привід був?

      – Підійде, – відповіла я.

      – Серйозна ви жінка. До побачення! – вона привітно махнула рукою. Як проводжаюча.

      Йому я написала СМС: «Не переймайся. Іра тобі дзвонити не буде».

      Він, звичайно, відразу взявся мені надзвонювати:

      – Привіт! Як усе пройшло? Ну, що там? А яка вона? Симпатична? А що тобі казала? І як? Плакала, кричала? Що там було, розповідай! Давай я до тебе приїду!

      – Серього, усе нормально, я тобі написала. Приїжджати до мене не потрібно. Мені емоційно відригнути тобою хочеться, розумієш ти, друже? Усе, бувай, побачимося в суді.

      – Привіт, матусю! А я теж їду на конференцію! – пролунав у трубці Сергіїв голос.

      – І що, теж до Москви?

      – Ага. Давай я за тобою заїду.

      – О’кей. Заїдь. Допоможеш подарунки допхати.

      Щоразу, коли я чула цей голос, мені хотілося відхльостати його по щоках, дуже важко було з тим бажанням упоратися.

      …Минуло більше року, але вона зовсім не змінилася. Стояла біля дверей вагона, нервово перебираючи стрункими ногами: «Пред’являємо квитки, пасажири, паспорти у відкритому вигляді!»

      Я стала навшпиньки й пригнула голову Сергія.

      – Слухай мене уважно. Зараз ти тишком-нишком звідси йдеш.

      – Що таке? Голову відпусти!

      – Не перебивай, козел ти блудливий, вона тут.

      – Та хто? Можеш говорити нормально?

      – Провідниця Іра. Чи ти її побачити хочеш?

      – Хто? А, ну так. Московський поїзд… От чорт. Невдача.

      – Угу. Саме так. Ти йдеш, відстоюєшся за кіоском до відправлення поїзда, потім підбігаєш до іншого вагона, начебто ти спізнюєшся, давай до сьомого, я тебе всередині зустріну й до цього моменту постараюся щось придумати, щоб поміняти для тебе місце. Зрозумів? Швидко давай, бо вона…

      Вона дивилася на нас. Усміхалася. Мені.

      – Доброго вечора!

      – Доброго.

      – У відрядження?

      – Угу. Конференція.

      – Ви з… колегою в одному купе! Приємної дороги.

      Вона дивилася на нього байдуже. Він здавався напруженим.

      – Зовсім її не пам’ятаю. А вона нічого. Треба ж такому трапитися, начебто не зі мною було. Тільки не починай знову на мене злитися, мамцю, я все зрозумів, – шепнув він мені. Відвернувся. Дивився у вікно. Червонів. Йому було соромно. А ще я його

Скачать книгу