LITMIR.BIZ

      Сто років, як сконала Січ.

      Сибір. І соловецькі келії,

      і глупа облягає ніч

      пекельний край і крик пекельний.

      Сто років мучених надій,

      і сподівань, і вір, і крові

      синів, що за любов тавровані,

      сто серць, як сто палахкотінь.

      Та виростають з личаків,

      із шаровар, з курної хати

      раби зростають до синів

      своєї України-матері.

      Ти вже не згинеш, ти двожилава,

      земля, рабована віками,

      і не скарать тебе душителям

      сибірами і соловками.

      Ти ще виболюєшся болем,

      ти ще роздерта на шматки,

      та вже, крута і непокірна,

      ти випросталася для волі,

      ти гнівом виросла. Тепер

      не матимеш од нього спокою,

      йому ж рости й рости, допоки

      не упадуть тюремні двері.

      І радісним буремним громом

      спадають з неба блискавиці,

      Тарасові провісні птиці —

      слова шугають над Дніпром.

      Звіром вити, горілку пити – і не чаркою, поставцем,

      і добі підставляти спите вірнопідданого лице.

      І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рід

      ріжуть линвами на обіддя кілька сот божевільних літ

      І не бештати, пане-брате, а триматися на землі!