ТОП просматриваемых книг сайта:
Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис
Читать онлайн.Название Ваші пальці пахнуть ладаном
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-6744-9
Автор произведения Валентин Чемерис
І в Полтаві, де тільки Чумацький Шлях, світло-туманна смуга повна зоряного блиску, чого вартий!
У якій Аргентині, бодай і славній піснями, є такі пісні, як в українця Михайла Старицького:
Ніч яка, Господи, місячна, зоряна,
Ясно, хоч голки збирай!
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Справді, в якій Аргентині є такі пісні?
А воно, те диво, назване пізніше «королевою екрана», з’явилося під зорями Малоросії – чи ти ба! Це ж треба! Та й батько в цього дива не якийсь там лицар, не якийсь там аргентинський гаучо, який з гітарою виконує рангеру, чи тамтешній менестрель, а всього лише… малорос.
На тодішньому сленгу так «по-братньому» величали українців – малі, мовляв, роси, всього лише якісь там…
Оскільки ж мати у цього дива була росіянкою (а національність дітей у змішаних шлюбах визначають здебільшого по національності матері), то й стане вона – народжена в Україні і від українця – за національністю руською. Та й виросте і коротке своє життя проведе в Москві. Тільки рання її смерть чекатиме там, де вона народилася – в Україні.
Жив-був у Полтаві Василь Левченко. Поїхав він до Москви, столиці тодішньої імперії, на навчання, до Московського університету (словесне відділення), вдало його закінчив, здобувши фах учителя-словесника. У Москві йому тоді здорово поталанило – він познайомився з вихованкою Олександро-Маріїнського інституту шляхетних дівиць, де навчалися юні дворянки і дочки заможних з 6 до 18 років, Катериною Слєпцовою.
Як водиться, між молодими чи не з першого погляду спалахнуло кохання, про яке кажуть: єдине і на все життя.
Після закінчення навчання молоді побралися.
Весілля було скромним, швидше походило на недільний обід з родичами. Молодий, Василь Левченко, випивши бокал шампанського (це вже після традиційних вигуків «гірко»), взяв гітару і, перебуваючи, звичайно ж, на сьомому небі, заспівав… Голос у нього виявився хоч і не сильним, але гарним, а ось пісні виявилися хоч і симпатичними, проте на його рідній мові, якої весільчани, звісно ж, не знали, а тому хоч і намагалися молодому підспівувати, та з того нічого не вийшло – московська рідня молодої не знала «малороссийского языка»… Тільки теща розчулена сказала, позиркуючи на зятя: «Хахол ти наш дарагой…»
Оскільки ж молодий чудово володів російською мовою і нічим від росіян мовби не відрізнявся, то на його національність за столом більше уваги не звернули – свій парень, сказали…
Вони дуже кохали одне одного – про це і через століття пишуть.
Молоде подружжя, не бажаючи ні від кого залежати, перебралося на батьківщину глави сімейства в Полтаву, де життя здавалося ситнішим – вочевидь, так воно й було, і де Василь Левченко влаштувався вчителем до міської гімназії…
Полтаві на Ворсклі тоді – 1893-го – минав 719 рік (якщо брати першу згадку про неї в літописі, хоч насправді вона значно і значно старша своїх