Скачать книгу

ж він здружився з босяками та пройдисвітами, крав у лаврських печерах, рано почав курити… Але, як вважають його біографи, гени таки взяли гору. Адже мати його була витонченою аристократкою, батько – відомий у Києві адвокат, який захищав бідняків безкоштовно, а гроші для життя заробляв, виграючи гучні процеси багатої клієнтури. Але ставати адвокатом, як батько, Сашко тоді не мріяв.

      «Моєю стійкою мрією було стати церковним служкою. Ще в дитинстві ранньому, зворушений красою богослужіння, я мріяв потрапити в їхнє число. Але доля довго не посміхалася мені. І раптом якось на уроці Закону Божого отець Троїцький запитав:

      – Хто з вас може вивчити напам’ять шестипсалміє, щоб прочитати його завтра в церкві?

      Я підняв руку. Я міг вивчити що завгодно за кілька хвилин. Читав я досить добре, адже вже тоді у мене були всі задатки актора.

      – Ну, спробуй!..

      Я взяв до рук книгу псалмів і з почуттям, зі смислом і зупинками прочитав все одним духом від дошки до дошки, не шкодуючи барв та інтонацій. Батюшці сподобалось моє читання.

      – Молодець, – похвалив він. – Приходь завтра раніше до вівтаря, вибереш собі стихар.

      Отже, моя мрія збулася! Чи варто говорити, що я не спав усю ніч. До ранку я знав шестипсалміє бездоганно. Прийшовши увечері до церкви за дві години до початку служби, я перш за все кинувся приміряти стихарі. На жаль… Жоден з них мені не годився. Я був довгов’язий і худий, а стихарі були зшиті на звичайний ріст і ледве доходили мені до колін.

      – Читай без стихаря, – велів батюшка.

      Але який же інтерес це був би мені! Я зі злістю швиргонув стихарі кудись у куток і сказав:

      – Хай вам монахи читають!

      І пішов…

      Як я заздрив пожежникам! Я мріяв, що як виросту, неодмінно стану пожежником. А тут ще як на зло – вражаючий приклад. Серед дружинників був один наш гімназист восьмого класу. Красунчик-хлопець, високий, стрункий і сильний. Він здавався мені справжнім героєм. У дитинстві сам із собою я грав тільки в пожежників. Враховуючи моє захоплення, один пожежник продав мені зламану мідну каску, власне кажучи, – півкаски – за рубль, який я того ж дня викрав із комода тітоньки. Це була велика тоді сума грошей – випороли мене аж так! Тільки тепер я розумію смисл моїх вчинків. Усе це були симптоми і ознаки мого непереборного бажання і покликання бути актором…

      Серед київської молоді було багато хлопців і дівчат, яким безтямно хотілося грати, тобто показувати себе на сцені. Ми йшли на все заради цього. Складалися копійками, наймали залу, брали напрокат костюми, самі виклеювали на парканах маленькі, ріденькі афішки… і грали, грали, грали. За що тільки не бралися! І «Казань» Григорія Ге, і «Вовки та вівці» Островського, і фарси на кшталт «У чужій постелі», і навіть «Лихо з розуму»!

      Білети поширювали самі серед родичів і знайомих, адже хто з так званої «широкої публіки» зважився б відвідувати наші вистави, цими афішками спокусившися?…

      …Я повинен був співати романс

Скачать книгу