ТОП просматриваемых книг сайта:
Кров кажана. Василь Шкляр
Читать онлайн.Название Кров кажана
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-6952-4, 978-966-14-4815-4
Автор произведения Василь Шкляр
Жанр Ужасы и Мистика
Коли в пляшці зосталося майже на дні, Нестор подивився на мене «чоловічим» поглядом, спитав ненав’язливо:
– Ти сьогодні… як?
– Кепсько, – сказала я. – Голова поболює. Ці візити… Чи це від випитого, чи на зміну погоди.
Якби я знала, що станеться потім, я б йому не відмовила, а так він одразу змінився з лиця і ні сіло ні впало сказав:
– Мабуть, піду кину сіті.
– Знайшов час! – я ледве не похлинулася маслиновою кісточкою. – Уже за північ. Та й поглянь, що надворі робиться.
– У тому-то й річ, – сказав він. – Саме за такої негоди гуляє хижак. – І швидко почав збиратися.
– Ти п’яний, – намагалася його напоумити.
– Зате не причепиться нежить.
– Човен протікає.
– Є гумові чоботи.
Невдовзі він уже був у повному рибальському екіпіруванні – гумові ботфорти, брезентові штани, зелена плямиста ватянка з каптуром.
– Тоді і я з тобою.
– Не треба, – сказав він. – Лягай відпочивати. Я швидко.
– Ні, я сяду на весла. Хіба мені вперше?
Я справді не раз допомагала йому закидати сіті, бо самому це робити дуже незручно, тим більше вночі і на вітрі. Однак раніше я розважалася тим за дня чи при місяці тихої ночі, а тут було не до забавки. Нестор опинався, не хотів, щоб я з ним ішла, – він таки розізлився на мене за «головний біль», та поки шукав ліхтарика, те, се, я вже також була в коротеньких гумовичках-калюжниках, вовняних колготах, теплому светрі, а поверх усього накинула червоного дощовика з гостроверхим, як у ката, капюшоном. Дрібна мжичка затарабанила об той каптур, мов об дашок, проте вітер жбурнув і в лице холодною мрякою; нічка була така, що навіть Трезора не добудишся, і даремно Нестор так нищечком заходив до флігеля, де лежали сіті і де ночував наш сторож Іванько, – карлик завжди спав на дощ як убитий.
Нестор виніс із флігеля дві слюдяні торби із сітками, і ми рушили до річки, до свого причалу, який, вважай, був частиною нашого обійстя – тут, біля води, стояла під розлогими вербами альтанка, тут був наш невеличкий пляж, і мангал, де ми полюбляли смажити шашлики, і легкий дерев’яний човен – його