ТОП просматриваемых книг сайта:
Голова Якова. Любко Дереш
Читать онлайн.Название Голова Якова
Год выпуска 2012
isbn 978-966-14-3709-7
Автор произведения Любко Дереш
Коли Яків приїздив до Львова, він проходив непоміченим повз Іренин дім, але зайти не наважувався. Там усе було розпечене від шматків серця, яке розірвалося комусь у грудях тут, у під’їзді. Він знав, що то серце Іри, і знав, що вибухівку він заклав їй у груди власними руками.
20.
Яків іґнорував її дзвінки, повідомлення, мейли. То був єдиний спосіб припинити ці безглузді страждання, які інакше, ніж public drama, не назвеш.
21.
Скнилівський аеропорт у Львові зустрів голими полями і болотом. Зими ставали щодалі теплішими.
Під дахом летовища, ховаючись від дощу, стояли двоє чоловіків. Один високий і широкий, схожий на прямокутник. Нагадував прямокутник і другий, – але нижчий і вужчий. Чоловіки ловили таксі.
На скнилівські поля наповзала темрява.
– У морг, – сказав Матвій до водія, умостившись спереду.
22.
– Мишами тхне, – вибачився водій, як тільки вони сіли у машину.
Яків принюхався. Пахло прокуреним салоном і машинним мастилом.
– У мене в гаражі миші завелися, – знову озвався водій, завмираючи на перехресті. – Тут якась миша в салоні мусила здохнути.
Тепер принюхався брат. Сказав, що нічого не чує.
– У вас катар. У всіх зараз катар, – відповів на це водій. – А мені шо, мені то тільки на руку. Раз пасажирам не мішає, я вже якось витримаю.
Він сам принюхався, скривився і покрутив ручкою на дверцях, опускаючи шибу. Яків мерзлякувато втягнув шию в шалик.
– Холодно. Зачиніть, – сказав брат і відсунувся від водія подалі.
Водій повернув шибу на місце. Більше він не озивався. Мовчали й брати.
Мовчазна їзда під зимовим дощем діяла як гіпноз.
Чорні прямокутники вилізли з таксі. На вулиці було тихо, лиш час від часу повз морг шелестіла шинами іномарка. Іноді Яків бачив світ таким, як тепер: коли крізь речі проступала ясність.
З дверей моргу випурхнуло кілька щебетух-студенток. З-під їхніх дублянок визирали білі халати.
23.
Біля ординаторського столу сиділо двоє: молода фарбована чорнявка і старша медсестра. На столі горіла настільна лампа.
Жіночка у пуховій хустині провела їх у підвал, де лежало тіло.
– Будете забирати? – спитала вона.
– Завтра заберемо, – сказав Матвій.
– Такий молодий, ладний… Боже, Боже…
Медсестра склала руки і стала молитися разом з ними.
24.
Яків у коридорі вивчав поглядом труби, щоб не дивитись на практикантку за столом.
– Це ваш батько? – озвалася дівчина.
Яків кивнув.
Дівчина кивнула теж.
– Зрозуміло, – сказала вона. – Ще подумавши, додала: – А у мене тут практика.
– Тут?
– Ага.
Яків підійшов до неї.
– Тут курити можна?
Дівчина відчинила вікно.
– У