100 чарівних казок світу - Отсутствует

Скачать книгу

стихла лише під ніч, але минуло ще багато часу, перш аніж каченя наважилося встати, роззирнулося й кинулося бігти полями та луками. Дув такий сильний вітер, що каченя ледве-ледве трималося на лапках. До ночі воно добігло до хатинки, яка була такою старою, що трималася тільки дивом, а їй давно вже час було впасти. Вітер усе дужчав, збивав каченя з ніг – доводилося впиратися в землю хвостом!

      Що було робити? На щастя, каченя помітило, що двері хатинки висять криво й крізь щілину можна потрапити всередину. Так воно і вчинило.

      У хатинці жила бабуся з котом, що вмів вигинати спинку й муркотіти, та куркою, яка добре несла яйця, – бабуся дуже її любила.

      Уранці каченя помітили: кіт почав муркотіти, а курка кудкудакати.

      – Що сталося? – спитала бабуся, подивилася навколо й побачила каченя, але подумала на нього, що то доросла качка.

      – Оце так знахідка! – сказала старенька. – Тепер я матиму качині яйця! Чи це селезень? Ну, побачимо!

      Минуло тижнів зо три, але яєць не було. Кіт і курка вважали себе половиною всього світу, причому кращою половиною. Каченя було з цим не зовсім згодне. Звісно, курці й котові це не сподобалося.

      – Чи вмієш ти нести яйця? – спитала курка в каченяти.

      – Ні, не вмію…

      – От і тримай язика за зубами!

      – Чи вмієш ти вигинати спинку й муркотіти? – спитав кіт.

      – Ні…

      – От і мовчи собі, коли чуєш розумну мову!

      І каченя мовчки сиділо у своєму куточку. Раптом воно згадало свіже повітря й тепле сонечко, і йому дуже закортіло поплавати. Воно сказало про це курці.

      – Та що це з тобою?! – вигукнула вона. – Вочевидь, знічев’я в голову лізуть самі дурниці! Несло б краще яйця чи муркотіло!

      – Але ж плавати так приємно! – сказало каченя. – А яке задоволення пірнати глибоко-глибоко!

      – Та ти з глузду з’їхало! – сказала курка. – Кому може подобатися плавати й пірнати?! Ні коту, ні мені це не до душі! Та й наша господиня цього не любить, а вже вона розумніша за всіх на світі!

      – Ви мене зовсім не розумієте! – сказало каченя.

      – Та хто ж тебе може зрозуміти? Ти ж хочеш бути найрозумнішим! Ти зовсім не цінуєш того, що потрапив у добірне товариство, що тобі дали притулок та харч і хочуть навчити хоч чогось корисного! Повір, я сварю тебе лише тому, що бажаю тобі добра, а отже, я і є твій справжній друг!

      – Я гадаю, мені краще піти звідси! – мовило каченя.

      – Ну і йди собі з Богом! – відказала курка.

      І каченя пішло геть. Тепер воно могло досхочу плавати й пірнати, але всі звірі та птахи й далі знущались і глузували з нього.

      Нарешті настала осінь; листя й трава пожовкли; дув сильний вітер, ішов сніг, сипався град. Бідолашному каченяті було важко.

      Якось увечері, коли сонце вже сідало, з кущів вилетіли чудові великі птахи. Каченя ще ніколи в житті не бачило таких гарних птахів: вони були білі як сніг і мали такі довгі гнучкі шиї! Це були лебеді. Вони якось дивно скрикнули, змахнули прекрасними крилами й полетіли в теплі краї, далеко за синє море. Вони вже здійнялися

Скачать книгу