LITMIR.BIZ

      Ой як тут душно, парно як!

      А вечір же наче й без тепла.

      І якось моторошно так…

      Коли б хоч мати скоріше йшла…

      Вся аж тремчу… Острах стиска…

      Яка ж я, дурненька, боязка…

      Був вірний коханці завше

      Славетний Фульський цар[58];

      Вона йому, вмиравши,

      Дала злотний кубок в дар.

      Над всі скарби коштовні

      Він кубок той любив,

      І очі сліз були повні,

      Як він із нього пив.

      Почувши, що годі жити,

      Усе роздав синам:

      «Усе беріте, діти,

      А кубка не віддам!»

      Сидів він на бенкеті,

      І все лицарство з ним,

      У замку на бескеті,

      Над берегом морським.

      Допив живець д'останку

      Старенький бенкетар

      І в буйні хвилі з ґанку

      Жбурнув священний дар.

      Ось кубок летить, мигоче,

      Ось вир його схопив…

      А цар склепив свої очі

      І більше вже не пив…

      Звідкіль взялась тут скринька ця мала?

      Таж шафа замкнена була.

      Що за притичина? І що в ній може буть?

      А, знаю, мамі хтось приніс

      В заклад під позичку, мабуть.

      Ось ключик на шнурочку звис…

      А що, як взять та й відімкнуть?

      Ой, що це? Боже милий! Глянь,

      Чи бачила ж таке я на віку?

      Убір! В святковий день найбільша з пань

      Наділа б радо річ таку!

      А як мені в цім ланцюжку?

      Чиї ж то всі оці розкоші?

      Ой, а сережечки ж хороші!

      Вберись – і вже зовсім не та…

      Що врода й молоді літа?

      До них тепер байдужі всі,

      І похвали твоїй красі

      Бринять, неначе докори.

      Всі злота ждуть,

      На злото б'ють —

      Горе нам, бідним, горе!