LITMIR.BIZ

      – Мамо, щось уже відомо про наші канікули? – запитав Джуліан за сніданком. – Поїдемо, як завжди, до Пелзета?

      – Боюся, що ні, – відповіла мати. – Цього року там уже місць нема.

      Троє дітей за столом розчаровано подивилися одне на одного. Їм так подобався будинок у Пелзеті. Там такий гарний пляж і купатися приємно!

      – Не журіться, – сказав батько. – Гадаю, ми підшукаємо для вас місце не гірше за це. У кожному разі ми з мамою цього разу поїхати з вами не зможемо. Мама ще не казала вам про це?

      – Ні, – відповіла Енн. – Мамо, це правда? Ти не зможеш провести з нами канікули? Адже ти завжди їздила з нами.

      – Цього року тато хоче, щоб я поїхала з ним до Шотландії, – сказала мати. – Ми поїдемо самі. Ви вже досить дорослі й самостійні, і ми думали, що вам цікавіше буде провести канікули без нас. А що в Пелзеті місць немає, я досі не уявляю, куди вас відправити.

      – А як щодо Квентіна? – запитав батько. Квентін був його братом, а для дітей – дядьком. Вони бачили його лише одного разу і трохи побоювалися. Цей високий і завжди похмурий чоловік був постійно зайнятий якимись науковими дослідженнями. Він жив біля моря – і більше нічого діти про нього не знали.

      – Щодо Квентіна? – мати випнула губи. – Чому це ти раптом згадав про нього? Навряд чи він захоче, щоб діти вертілися під ногами в їхньому будиночку.

      – Днями я бачився з дружиною Квентіна у справі. У них, схоже, якась скрута. Фенні казала, що була б не проти на якийсь час взяти за комірне одного-двох пожильців. Їхній будинок – на березі моря. Дітям сподобається. Фенні – дуже мила, вона їх догляне.

      – І в неї, до речі, є своя дитина, – сказала мати. – Зараз… як її звуть? Якось дуже дивно… авжеж, Джорджина. Скільки їй років? Здається, близько одинадцяти.

      – Мого віку, – зауважив Дік. – За одним разом познайомимося з кузиною! Їй, напевно, невесело самій. Я можу бавитися з Джуліаном і Енн, а у Джорджини немає нікого. Вона, либонь, зрадіє нашому приїзду.

      – Ваша тітка Фенні казала, що й Джорджині з друзями було б веселіше. Гадаю, цей варіант вирішив би наші труднощі, – мовив батько. – Потелефонуймо Фенні та домовимося про все. Я упевнений, що її це влаштує, а Джорджина матиме з ким провести канікули. Натомість ми зможемо не турбуватися за нашу трійцю.

      Діти розворушилися. Цікаво буде поїхати на нове місце й познайомитися з кузиною!

      – А там є кручі, скелі, пісок? – поцікавилася Енн. – Там гарна місцина?

      – Я не дуже добре ті терени пам’ятаю, – відповів батько. – Але упевнений, що там дуже цікаво. Вам сподобається. Місцина називається «Бухта Кирін». Ваша тітка Фенні усе життя прожила там і нізащо не хоче куди-небудь переїжджати.

      – Тату, швидше телефонуй тітці Фенні й домовляйся! – вигукнув Дік. – Мені здається, це те, що треба. Мені вже ввижаються пригоди!

      – Ти завжди так кажеш, куди б ми не поїхали, – розреготався батько. – Гаразд, зараз потелефоную і все з’ясую.

      Усі поснідали, встали з-за столу й почали чекати, доки батько подзвонить. Він вийшов у передпокій, і діти почули, як тато замовляє розмову.

      – Сподіваюся, все буде гаразд, – сказав Джуліан. – Цікаво, яка вона, Джорджина. Еге ж, дивне ім’я? Радше пасує хлопцеві, а не дівчині. Отже, їй одинадцять, вона на рік молодша за мене, твого віку, Діку, і на рік старша за Енн. Саме те, що треба. Нам учотирьох сумно не буде.

      Хвилин за десять батько повернувся, й діти відразу ж зрозуміли, що він про все домовився. Батько радо позирнув на них.

      – Про все домовлено, – оголосив він. – Тітка Фенні дуже зраділа. Сказала, що Джорджині буде корисно поспілкуватися з новими друзями, бо їй дуже самотньо. Тітка залюбки перейматиметься вами. Тільки вам треба поменше турбувати дядька Квентіна. Він багато працює, але вельми не полюбляє, коли йому заважають.

      – Ми будемо поводитися тихо, як мишки, – пообіцяв Дік. – Слово честі. Все пречудово… коли ми рушаємо, тату?

      – Наступного тижня, якщо мати впорається, – відповів батько.

      Мама ствердно кивнула.

      – Гаразд, – сказала вона. – Там нема чого особливо збирати: купальники, светри, джинси. Одяганка у всіх однакова.

      – Чудово буде знову влізти в джинси! – вигукнула Енн пританцьовуючи. – Я втомилася від шкільної форми, хочу ходити в шортах або в купальнику, купатися й дертися разом із хлопцями по скелях.

      – Ну, от незабаром це й робитимеш, – засміялася мати. – Не забудьте приготувати ігри та книжки, які візьмете з собою. Але ж небагато, бо там тіснувато.

      – Торік Енн хотіла узяти з собою усіх своїх п’ятнадцятьох ляльок, – згадав Дік. – Пам’ятаєш, Енн? Дивачка та й годі!

      – Не дивачка, – заперечила Енн зашарівшись. – Я люблю своїх ляльок і

Скачать книгу