ТОП просматриваемых книг сайта:
Собака Баскервілів. Долина страху. Артур Конан Дойл
Читать онлайн.Название Собака Баскервілів. Долина страху
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Артур Конан Дойл
Серия Зарубіжні авторські зібрання
Издательство OMIKO
– Чому? Адже того, хто наведе на слід, чекають п’ять фунтів.
– Та воно ніби так, сер, та тільки на п’ять фунтів надії мало, а ось що він горло тобі переріже, це швидше. Така людина ні перед чим не зупиниться, це не якийсь там дрібний злодюжка.
– Хто ж він?
– Селден, котрий скоїв убивство у Ноттінґ-гіллі.
Я добре пам’ятав справу Селдена, бо свого часу Шерлок Голмс займався нею, зацікавившись жорстокістю, з якою було скоєно вбивство, і печаттю безцільного звірства, що позначала всі дії цього нелюда. Злочин був настільки жахливий, що у суддів зародився сумнів у ясності розуму Селдена, і тому смертну кару йому замінили в’язницею.
Шарабан піднявся на узгір’я і перед нами розкинулися величезні простори торф’яних боліт із дольменами[8] з уламків скель і кам’яними стовпами, що виднілися на них подекуди. Холодний вітер, що налетів звідти, пронизав нас до кісток. Десь там, на сумній гладі цих боліт, диявол у людській подобі, наче дикий звір, відлежувався в норі, плекаючи в серці ненависть до людей, котрі вигнали його зі свого суспільства. Лише цього бракувало, щоб посилити те похмуре, що таїлося в голій пустелі, що стелилася перед нами, в уривчастому вітрі й темніючому небі. Навіть Баскервіль замовк і щільніше підіткнув на собі плаща.
Родючі місця залишилися позаду і нижче від нас. Ми озирнулися – промені сонця, що заходить, перетворювали стрімкі струмочки в золоті стрічечки, палали на піднятій плугом землі й густих хащах чагарнику. Дорога, яка перетинає червонувато-оливкові перевали з величезними валунами, ставала все запущенішою та суворішою. Час від часу перед нами виростали обнесені кам’яними огорожами котеджі, скупі обриси яких не були прикрашені навіть плющем. А потім перед нашими очами постала схожа на глибоку чашу долина з немічними дубами та соснами, покрученими та погнутими вітрами, бурхливими тут споконвіків. Над деревами підіймалися дві високі вузькі башточки. Наш візник показав на них батогом.
– Баскервіль-хол, – підказав він.
Господар маєтку піднявся у візку на повний зріст – щоки у нього розпашілися, в очах спалахнув вогонь. Через кілька хвилин ми під’їхали до візерункових чавунних воріт із двома вкритими мохом колонами, які увінчувалися головами вепрів – гербом Баскервілів. Кам’яний будиночок воротаря був старий, із оголеними кроквами, але перед ним стояла нова, ще не закінчена будова – перший плід, народжений південноафриканським золотом сера Чарльза.
За воротами тягнулися два ряди високих старих дерев; їхні гілки замикалися похмурим склепінням у нас над головою. Стукіт коліс знову потонув у шереху листя. Баскервіль сіпнувся, задивляючись у довгу темну прогалину алеї, наприкінці якої виднілися примарні обриси будинку.
– Це сталося тут? –