Деміан. Кнульп - Герман Гессе

Скачать книгу

де подальший шлях здобувається у найзапеклішій боротьбі. Багато хто відчуває вмирання і народження заново, що є нашою долею тільки один раз за все життя – при занепаді і повільному руйнуванні дитинства, коли все те, що ми полюбили, нас покидає і ми несподівано відчуваємо самотність і смертельний холод світового простору. І багато хто назавжди зависає на цій скелі, все життя болісно чіпляючись за незворотне минуле, за мрію про втрачений рай, найгіршу, найбільш убивчу на світі мрію.

      Повернімося знов до нашої історії. Відчуття й обрáзи, якими був позначений кінець мого дитинства, не настільки важливі, аби про них розповідати. Важливо було те, що «темний світ», «інший світ» знову заявив про себе. Те, що колись було Францом Кромером, знаходилося тепер у мені самому. А тому й із зовнішнього боку «інший світ» знову здобув владу наді мною.

      Від історії з Кромером минуло чимало років. Та драматична, повна провин смуга мого життя була тоді дуже далека від мене і здавалася коротким страхіттям, яке кануло у лету. Франц Кромер давно зник із мого життя; я, можливо, і не помітив би цього, якби ми якось не зустрілися. Однак інша важлива постать моєї драми – Макс Деміан – уже не зникала цілковито з мого обрію. Усе ж тривалий час він перебував далеко на периферії – видимий, але не дієвий. Лише поступово він знову підходив ближче, випромінюючи силу й навіювання.

      Я намагаюся пригадати все, що знав про Деміана відтоді. Можливо, що рік або й довше ми не спілкувалися жодного разу. Я уникав його, а він аж ніяк не нав’язував мені свого товариства. Хіба що якось кивнув при зустрічі. Мені тоді здалося, що в його привітності є нотка презирства чи іронічного докору, але цілком можливо, що я собі це тільки уявив. Історія, яку я тоді пережив, і той дивний вплив, який він справив на мене, були мовби забуті обома.

      Я намагаюся відновити його образ і, згадуючи, бачу, що він усе-таки був присутній і що я помічав його. Бачу, як він іде до школи – сам або з іншими старшокласниками, бачу, як він відчужено, самотньо і тихо, мовби якась планета, рухається серед них, оточений власною аурою, живучи за якимись своїми законами. Його ніхто не любив, ніхто не був близький до нього, лише його мати, але і з нею він, здавалося, поводився не як хлопчина, а як дорослий. Учителі, власне, залишили його в спокої. Він був гарним учнем, однак не намагався комусь подобатися, і час від часу до нас доходили чутки про яке-небудь слівце, зауваження чи заперечення, кинуте ним на адресу того чи іншого вчителя з явним викликом чи з іронією.

      Я зосереджуюся, заплющивши очі, і переді мною виринає його образ. Де це було? Ну от, спливло. Це було на вулиці перед нашим будинком. Одного разу я побачив, як він стояв там із записником у руці і щось малював. Він перемальовував гербовий рельєф з птахом над вхідними дверима нашого будинку. А я стояв поблизу вікна, заховавшись за фіранкою, дивився на нього і з подивом бачив його уважне, зосереджене, світле обличчя, повернуте до герба, обличчя дослідника чи художника, заглиблене і вольове, навдивовижу світле й холодне, з

Скачать книгу