Рілла з Інглсайду - Люси Мод Монтгомери Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

чи справді отець вірить у те, що каже, чи це просто красне слівце священника.

      Обличчя пана Мередіта перекосилося. Він провів жахливу годину на самоті в кабінеті, коли ввечері Джем та Джеррі вирушили до міста. Але він тихо відповів.

      – Що б я не відчував, я не можу зрадити своїм поглядам… я вірю, що країна, чиї сини готові пожертвувати власним життям задля захисту Батьківщини, завдяки їхній самопожертві відкриє нову перспективу.

      – Ви в це вірите, отче. Я завжди кажу, що люди вірять у те, що кажуть. У мене цей дар від народження. Ось чому я – справжній кошмар для священників. Але я ще ніколи не чув, аби Ви говорили те, у що не вірили. Але колись це таки станеться… ось чому я ще ходжу до церкви. А яке б то було для мене полегшення… яка зброя в протистоянні з Еллен, яка намагається мене виховати. Ну, пора мені вже йти на зустріч з Аб. Кроуфордом. Хай береже вас Господь.

      – Старий язичник! – промимрила Сьюзан, коли Норман пішов. Їй було байдуже, почує це Еллен Дуґлас чи ні. Сьюзан не могла зрозуміти, чому з неба після такого осквернення священника на Нормана Дуґласа не впаде вогняна куля. Але як би дивно це не було, пану Мередіту, схоже, подобався його свояк.

      Ріллі хотілося, аби вони не говорили про війну. Вона вже тиждень не чула нічого іншого й справді втомилася від цієї теми. Тепер вона позбулася того нестерпного страху, що Волтер захоче піти на війну. Але вона вважала… тяжко зітхаючи… що війна триватиме три або чотири місяці.

      VI. Сьюзан, Рілла й собака Понеділок приймають рішення

      Велику вітальню Інглсайду запорошило шматками білої бавовни. Від штабу Червоного Хреста надійшло повідомлення, що будуть потрібні простирадла та бинти. Нан, Ді та Рілла тяжко працювали. А пані Блайт та Сьюзан нагорі в кімнаті хлопчиків мали особливе завдання. З сухими, сповненими болю очима, вони пакували Джемові речі. Він мав відбути у Валкартьє наступного ранку. Вони чекали на цю звістку, але коли вона прийшла, легше не стало.

      Рілла вперше в житті підшивала поділ простирадла. Коли прийшла звістка, що Джем повинен піти, вона виплакала сльози серед сосен Веселкової Долини, а тоді пішла до мами.

      – Мамо, я хочу щось зробити. Я лише дівчинка… я не можу зробити нічого, аби виграти цю війну… але я хочу хоч якось допомогти з дому.

      – Прийшла бавовна для простирадл, – відповіла пані Блайт. – Можеш допомогти Нан та Ді їх підшивати. Рілло, як думаєш, ти зможеш організувати Молодіжний Червоний Хрест серед юних дівчаток? Думаю, буде краще, якщо вони працюватимуть самі, а не матимуть справи зі старшими людьми.

      – Але, мамо… я ж ніколи нічого подібного не робила.

      – Нам усім впродовж наступних місяців доведеться займатися тим, що ми ще не робили, Рілло.

      – Ну, – Рілла зробила рішучий крок, – я спробую, мамо… тільки скажи, з чого почати. Я все обдумала й вирішила, що маю стати хороброю, відважною й безкорисливою, наскільки це можливо.

      Пані Блайт не усміхнулася у відповідь на твердження Рілли. Можливо, просто не хотіла усміхатися,

Скачать книгу