LITMIR.BIZ

Першим, хто вказав на бісексуальність для пояснення інверсії, був (згідно з літературним звітом в 6-му томі «Jahrbuch für sexuelle Zwischenstufe») E. Глей (Е. Gley), який опублікував вже в січні 1884 р. статтю «Les aberrations de l’instinct sexuel» в «Revue philosophique». Чудово, втім, що більшість авторів, які пояснюють інверсію бісексуальністю, надають значення цього моменту не тільки по відношенню до інвертованих, але і всіх нормальних, і, отже, розуміють інверсію як результат порушеного розвитку. Є безліч спостережень, з яких щонайменше випливає можливе існування другого центру (нерозвиненої статі). Висловлюється положення про те, що в кожній людині є чоловічі і жіночі елементи, тільки, відповідно до приналежності до тої чи іншої статі, одні незрівнянно більш розвинені, ніж інші, оскільки справа стосується гетеросексуальних осіб.

Хоча психоаналіз досі не дав пояснення походження інверсії, він усе ж таки відкрив психічний механізм її походження та значно збагатив питання, які доводиться брати до уваги. В усіх досліджених випадках ми встановили, що інвертовані в більш пізньому віці пройшли в дитинстві через фазу дуже інтенсивної, але короткочасної фіксації на жінці (здебільшого на матері), по подоланні якої вони ототожнюють себе з матір’ю і обирають себе самих в сексуальні об’єкти; тобто, виходячи з нарцисизму, шукають чоловіків в юнацькому віці, схожих на них самих, яких хочуть любити так, як любила їх мати. Далі ми часто відзначали, що ті, які здаються інвертованими, жодним чином не були нечутливими до принад жінки, а постійно переносили на чоловічі об’єкти викликане жінками збудження. Таким чином, вони все життя відтворюють механізм, завдяки якому з’явилася їх інверсія. Їх нав’язливе прагнення до чоловіка виявилося обумовленою неспокоєм втечею від жінки.

Психоаналітичне дослідження щонайрішучіше опирається спробам відокремити гомосексуалістів від інших людей як особливу групу. Вивчаючи й інші сексуальні порушення, а не тільки ті, що відкрито проявляють себе, ми дізналися, що всі люди здатні на вибір об’єкта однакової з собою статі і проробляють цей вибір в своєму несвідомому. Крім того, прив’язаність лібідозних почуттів до осіб своєї статі відіграють, як фактори нормального душевного життя, не меншу, а як рушійні сили захворювання – більшу роль, ніж пов’язані з протилежною статтю. Психоаналізу, навпаки, здається первинною незалежність вибору об’єкта від його статі, однаково вільна можливість розпоряджатися як чоловічими, так і жіночими об’єктами, як це спостерігається в дитячому віці, в первісних умовах і в епохи стародавньої історії; і з цього первинного стану шляхом обмеження в ту чи іншу сторону розвивається нормальний або інвертований тип. За змістом психоаналізу винятковий сексуальний інтерес чоловіка до жінки є проблемою, яка потребує пояснення, а не чимось, що саме собою зрозуміло і що в основі має хімічне тяжіння. Вирішальний момент в остаточному статевому виборі приходить тільки після настання статевої зрілості і є результатом цілої низки чинників, які ще не піддаються обліку, частково конституційних, частково випадкових за своєю природою. Безсумнівно, деякі з цих факторів можуть виявитися настільки сильними, що мають відповідний вирішальний вплив на ці результати. Але загалом чисельність визначальних моментів знаходить своє відображення в різноманітті вихідних картин явної сексуальної поведінки людей. Підтверджується, що у людей інвертованого типу загалом переважають архаїчні конституції і примітивні психічні механізми. Найсуттєвішими їх ознаками видаються вплив нарцисичному вибору об’єкта і збереження еротичного значення анальної зони. Але немає ніякої користі в тому, щоб на підставі таких конституційних властивостей відокремлювати крайні типи інвертованих від інших. Те, що знаходиться у таких типів як, мабуть, цілком достатнє обґрунтування їх ненормальності, можна також знайти, тільки менш вираженим, в конституції перехідних типів і у явно нормальних. Різниця результатів за своєю сутністю природою може бути якісного характеру: аналіз показує, що відмінність в умовах тільки кількісна. Серед факторів, що випадково впливають на вибір об’єкта, ми знайшли вимушену відмову (сексуальне залякування в дитинстві) і звернули увагу, що наявність обох батьків відіграє велику роль. Відсутність сильного батька в дитинстві нерідко сприяє інверсії. Необхідно, нарешті, наполягати на вимозі, щоб проводилося суворе розмежування інверсії сексуального об’єкта і змішання статевих ознак у суб’єкта. Відома частка незалежності абсолютно очевидна і в цьому відношенні.

Ціла низка серйозних точок зору на питання про інверсії висунув Ш. Ференці (J. Ferenczi) в статті «До нозології чоловічої гомосексуальності» (гомоеротика) (Zeitschrift für ärztlich Psychoanalyse. II. 1914). Ференці цілком справедливо засуджує той факт, що під назвою «гомосексуальність», яке він хоче замінити більш вдалим словом «гомоеротика», змішують багато дуже різних, нерівноцінних в органічному і психічному сенсі станів на тій підставі, що у них всіх є загальний симптом інверсії. Він вимагає суворого розрізнення, принаймні двох типів: суб’єкт-гомоеротика, відчуває і веде себе, як жінка, і об’єкт-гомоеротика, абсолютно мужній, який замінив жіночий об’єкт об’єктом однієї з собою статі. Першого він вважає справжнім «проміжним сексуальним» типом в сенсі М. Хиршфельда (М. Hirschfeld), другого він – менш вдало – називає невротиком, що страждає нав’язливістю. Боротьба зі схильністю до інверсії, так само як і можливість психічного впливу, є тільки у об’єкт-гомоеротика. І за визнанням цих двох типів необхідно додати, що у багатьох осіб змішується певна частка суб’єкт-гомоеротики з певною часткою об’єкт-гомоеротики.

В останні роки роботи біологів, в першу чергу – Е. Штейнаха (Е. Steinach), пролили світло на органічні умови гомоеротики, як і статевих ознак загалом.

За допомогою експериментального досвіду кастрації з подальшою пересадкою статевих залоз іншої статі вдалося у різних ссавців перетворити самців в самок і навпаки. Перетворення більш-менш повно торкнулося соматичних статевих ознак і психосексуальної поведінки (тобто суб’єкт і об’єкт-еротики). Носієм цієї зумовлюючої пів сили вважається не та частина статевої залози, яка становить статеві клітини, а так звана інтерстиціальна тканина цього органу (пубертатна залоза, або «залоза змужніння»).

В одному випадку вдалася зміна статі у чоловіка, який втратив яєчка внаслідок захворювання на туберкульоз. В статевому житті він поводився по-жіночому, як пасивний гомосексуаліст, і у нього спостерігалося і у нього спостерігалися дуже ясно виражені жіночі статеві ознаки вторинного характеру (особливості волосяного покриву на голові та обличчі, відкладення жиру в грудях і на стегнах). Після пересадки кріпторхічного людського яєчка цей чоловік став поводитися по-чоловічому і направляти своє лібідо нормальним чином на жінку. Одночасно зникли соматичні жіночі ознаки (А. Ліпшуц (A. Lipchutz). Die Pubertatsdruse mid ihre Wirkung. Bern, 1919).

Було б безпідставно стверджувати, що завдяки цим дивовижним дослідам вчення про інверсії набуває нової підстави, і передчасно чекати від них відразу ж нового шляху до спільного «лікуванню» гомосексуальності. В. фліс (W. Fliess) справедливо наголосив, що ці експериментальні досліди не знецінюють вчення про загальний бісексуальний природжений нахил вищих тварин. Здається ймовірним скоріше, що подальші подібні дослідження дадуть пряме підтвердження передбачуваної бісексуальності.

Через анальний отвір (лат.).