LITMIR.BIZ

      У важкі хвилини Леонардо повертався до майстерні Веррокіо. Йому там завжди були раді. Тут він почувався як удома – це була його родина. Його старих друзів тут уже не було. Залишився тільки Лоренцо ді Креді, який, як і раніше, жив у майстерні та допомагав маестро Андреа в роботі.

      Якось Леонардо застав у Веррокіо багатих замовників з Венеції, які хотіли, щоб у майстерні зробили для них величезну статую коня. Це виявилося дивним збігом. Леонардо вже близько місяця малював коней. Але на відміну від свого вчителя, він хотів передати коней у русі. Зрозуміти, чому і як вони рухаються: встають дибки, скачуть, хитають головами, як працюють їхні м’язи. Він захопився будовою тіла коней і годинами робив їх ескізи. Тисячі зарисовок коней дійшли до наших днів.

      Тим часом Веррокіо закінчував кінну статую. Він створював її частинами та вже був готовий відправити до Венеції.

      Одночасно Леонардо дізнається, що художники, з якими він учився, Перужино й Боттічеллі, працюють у Римі. Папа попросив Лоренцо Медічі надіслати майстрів для роботи в Сікстинській капелі (це назва церкви у Ватикані). Леонардо, без сумніву, був найкращим живописцем у місті. Але його постійні затримки з виконанням замовлень і намагання довести будь-яку роботу до досконалості, створили йому репутацію недисциплінованого майстра. В результаті з усіх художників Флоренції для роботи в Римі папа, за порадою Медічі, вибрав не його. Ця подія стала серйозним ударом по самолюбству Леонардо. Виходило, що він залишився у Флоренції, як майстер другого сорту?