LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що така постановка справи є постановка протиукраїнізаційна, що робітничо-селянські маси (Марина ж образ) треба віддати на глум отієї ж таки захеканої українізації. Словом, постановочка, можна сказать, на «ять». Далі.

      – «Коли наш автор (себто, Остап Вишня. – М. X.), – пише Полторацький, – стає на її захист (себто, на захист тієї ж Марини. – М. Х.), змонтовуючи мотив полтавчанки з мотивом українізованого росіянина (себто, не робітника-росіянина, можливо навіть не чиновника-росіянина, а звичайнісінького собі харківського міщанина. – М. Х.), якого пропустили на іспиті, хоч він знав усе настільки поверховно, що забув усі правила, повертаючись з іспиту – тоді стає зрозумілим, що Остап Вишня стає на захист тих, хто стоїть саме за – мову «маминої циці» в противагу тій мові, що її культивує хоч би й радянський укрлікнеп».

      Давайте, друже, покличемо на допомогу елементарну логіку. Українізованого харківського міщанина, «який усе знав настільки поверховно, що забув усі правила, повертаючись з іспиту» – цього міщанина горе-українізатори «пропустили на іспиті». Марину, що цю мову знала неповерхово і тільки не знала «вольового способу», горе-українізатори не пропустили. Остап Вишня стає на захист Марини, себто на захист не тільки робітничо-селянських мас, але й на захист тих радянських метод народньої освіти, що рішуче відкидають всякий непотріб. На захист яких метод стає фурорист? А саме тих, що від них і звільнив нас Жовтень. Але сіль справи і не в цьому. Сіль справи в тому, що, за Полторацьким, наш «укрлікнеп» ці дореволюційні методи і «культивує». За Полторацьким, наш лікнеп складається із самих горе-українізаторів, які «пропускають до іспиту «поверхових» знавців української мови, тих «знавців», що забувають її, повертаючись з іспиту», і виганяють з установ «справних жінок Марин», яким не сила розібратися в «вольових способах». Ну, знаєте, тов. Европенко-Европацький, це вже… звичайнісінький собі наклеп.

      – Ну, добре, – промовив мій трохи розгніваний співбесідник. – Я і це викреслю. Цю думку і справді не можна кваліфікувати, як «апологію войовничого наступу антикультурної мовної думки». А що ви скажете про другу?

      – Себто, про ту думку, що в гуморесці «Про ініціятиву»? Про ту фразу, що за неї з таким задоволенням ухопився ваш хуторист? Так і тут же не обійшлося без того таки літературного шахрайства (давайте називати речі їх власним ім'ям). Гумореска, як ви бачите, висміює наших гope-кооператорів, тих, що їздять аж у Персію за непотрібними селянам «килимами чи чалмами» й не бачать, як у них під носом «кооперативні яйця тухнуть». «Місцева ініціятива», кінчає Остап Вишня, «штука хороша», – й тут же додає: – «химерне слово, а без його ні в сільраді, ні в кооперативі не можна. Сказати – «почин» – по-простому дуже». Саме на цій останній фразі й вирішив спекульнути «морфолог»: як так, пропаганда «мокроступів» замість «кальош»! Як так… і т. д. і т. п. А пропаганда тут, як бачите, тов. Европенко-Европацький, от яка. Що говорить О. Вишня? О. Вишня говорить: хоч Персія,

Скачать книгу