LITMIR.BIZ

Скачать книгу

А Зоя Владиміровна чи й Клара Соломоновна зі своїми Сєвкою чи Абрашкою на веранді сидять, та ще під парасолькою, щоб коліру на обличчю не зіпсувати… Он як у городі, Дмитре Федоровичу» (І—83).

      Автор навмисне приховує від читача-селянина, що радянське місто не є місто капіталістичне. Адже на час записання тої «усмішки» за спекуляцію хлібом уже садовили до БУПРу. Він навмисне умовчує, що «город ворочає» тисячами пудів жита, обертаючи їх на заводи, на машини, на трактори для колгоспного села. Остап Вишня насмілювався буквально повторяти ті слова, що їх казали куркулі під час хлібозаготівель.

      У цілій низці інших «усмішок» Остап Вишня продовжує компромітувати радянське місто, радянських працівників державних і кооперативних установ, в очах селянського читача.

      «Хліборобство дуже легка і дуже некваліфікована робота. Це не те, що в місті, в конторі якій… Чи в тресті, чи в синдикаті. Там у місті, доки встанеш, доки оглянешся, доки прийдеш, доки сядеш… і цілих вісім годин сиди, сиди й працюй… А потім на два тижні відпуск. А селяни весь час у відпуску, тобто» (I—113).

      Далі йде опис тяжких умов роботи на селі.

      Отже, Остап Вишня навмисне запроваджує в свідомість сільського читача шкідницьке переконання, що в місті лише нероби й ледарі. Він навмисне замовчує, що в місті живуть також крім бюрократів десятки тисяч індустріальних робітників, відданих чесних службовців.

      «Нічого навіть і те, що вода поллється на груди вам. Цього ви не боїтесь, плям на шифоні чи на піке у вас не буде. На гарячі груди вам литиметься вода, а вражіння таке, як у вас там в Харкові, коли найдорожча й найкраща до вашого серця свою наманікюрену ручку прикладає…» (I—138).

      Отже тут, в Харкові, мовляв, живуть самі непмани та наманікюрені жінки, чи що.

      Ось Остап Вишня висвітлює роботу двох кооперативів: – сільського, «Шлях до соціалізму», де не провадиться ніякої звітності і т. д. (чи не подібний в такому разі цей кооператив на яку чергову куркульську махінацію?), і поруч з цим висміює роботу великого об’єднання кооперативних правлінь у місті.

      В «усмішці» «Підкачало» розповідається про обурливий випадок бюрократизму в кооперативних установах міста, де стільки кооперативів, що… «не шлях у тому місці до соціалізму був, а паркет… Не йди, а пливи» (І—90). Коли порівняти дві наведені «Усмішки», доводиться мимоволі робити такий висновок: у селі працювати тяжко, натомість люди добрі, в місті ж є всі умови для нормальної роботи, але люди нікуди не годяться.

      І нарешті цілковито провокаторськи подає Вишня проблему міста та села в «усмішці» «Про дядька Панаса, про ножиці та про ґудзика» (II—1), де задана тема про потребу ліквідувати розходження між цінами на промислові та сільськогосподарські товари набула контрреволюційного куркульського трактування.

      Подана в «образних формах» (не обійшлось, як і завжди, без штанів, «передніх фасадів» та дотепів, що на цьому нехитрому ґрунті виростають) проблема ножиць у Вишні трактується виключно, як грабування дядька-селянина пролетарським містом.

      Коли

Скачать книгу