LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Вона утирала очі рукавом, оглядаючись раз по раз боязко поза себе, перемагаючи все наново напливаючий плач, і йшла послушно за ним, коли місцями мусив сам ступати вузькою стежкою.

      – Не вертай сею дорогою! – просила благаючим голосом і притискаючи його руку до себе. – Я боюся!

      – Мені не станеться нічого, голубко! – відповів рівним, поважним тоном. – Мені не страшно! Я не боюся!

      – Тут щось нечисте… на тебе й на мене, Михайле, – промовила в розірваних реченнях, тулячись тісніше до нього. – Я се виділа тепер!

      – Що ти таке виділа?

      – Щось страшного, не знаю напевно що! Щось престрашного… закривавлені, вогняні шмати… з двома розжареними, несамовитими очима, що зближались до нас у шаленій скорості. І так скоро, як воно летіло до нас ураз із лісом, так само скоро зникло. Боже, що се могло бути?!

      Його пройняла дрож, і він перехрестився. Був забобонний, як батько й мати, як взагалі більша часть люду його села.

      – Місячні ночі все таке з собою приводять! – сказав опісля в поучнім тоні, щоб вона успокоїлася. – Але воно не може хрещеному чоловікові заподіяти лиха! Ади, там недалеко панського дому, де виїжджається вже з толоки на дорогу, коло малого яру, яким можна найборше дістатися до нашої хати з толоки. Там також нечисте місце! Завжди, як місяць вповні, показується там великий чорний пес. Той пес гуляє на одному місці і не пропустить жодного чоловіка дальше, доки не схоче. Ні за що в світі не пропустить!

      – Ти видів його? – спитала боязко.

      – Ні! Я ні, але старий Петро казав, що бачив його раз! Він вертав – оповідав одного разу – пізно з села додому! Ніч була ясна й місячна, як нині. Він ішов сам. Чим ближче доходив до того місця, тим більше ослабав у колінах. І нараз станув перед ним величезний пес із огняними очима і витріщився на нього. Він і собі вилупив очі на нього. А коли відтак здіймив руку, щоб перехреститися, пес зник, а він, знаєш, він лежить, як сніп, на землі!.. Вже пізно по опівночі прийшов до себе, здіймився з землі й поволікся додому. Казав, що ще три дні по тім чув слабість у колінах із страху. – Воно вже так буває! – докінчив кріпшим голосом, – і в таких хвилях треба все лише про хрест пам'ятати, треба зараз перехреститися. Відтак не видиться вже ніколи нічого!

      – А я забула про хрест, Михайле! – сказала вже відважно і спокійніше й усміхнулася, мов дитя, з вогкими ще від сліз очима, неначе відкриваючи щось нового, – і тому виділа я те ще раз. Але тепер буду вже все пам'ятати про хрест, – і, сказавши се, перехрестилася побожно, склонившися глибоко до землі. Відтак обізвалася, відітхнувши: – Тепер я вже не боюся! А нині так ясно, що можна б цітки збирати! Але ще нема півночі! А я таки страшно перепудилася! – завернула вона на попередній предмет. – І що се могло таке бути, що я бачила? Що се могло таке бути? І ніби знаю, що воно було, а прецінь не знаю!

      – Не згадуй! – обізвався він щиро. – Нехай воно від нас щезає!

      – Нехай щезає! – повторила поважно, а по хвилі додала: – Зі всього я лиш припізнилася! Пані наказувала

Скачать книгу