LITMIR.BIZ

Скачать книгу

аби ми вмирали. Гроші за похорон брав би, не має їх досить! Правда, вона п'є, дома сидять чотири дівці, але тому маємо ми вмирати?»

      – На те він і панотець, аби нас хоронив, а за похорон гроші брав! – обізвався Івоніка. – Хоронив через сорок років, чому би йому сього й тепер не робити? Інші те саме роблять! Дурно не зроблять!

      – Раз приповідав, що світ закінчиться! – обізвався знов Онуфрій. – Як закінчиться, то нащо гроші збивати? На тамтім світі Бог святий самий уже нас погодує!

      – Що ви таке говорите, бадіко Онуфрію! – кликнув Івоніка, що понад усе любив справедливість і правду й тим-то йому оповідання Онуфрія ніяк не западали в душу.

      – Вже як я кажу, то можете вірити! – кликнув Онуфрій з притиском і вдарив себе сухим кулаком у груди, що аж у них щось відізвалося. – Я кажу правду! Раз оповідав людям при одній клаці[63] в себе, аби давали більше на службу Божу, бо настане кінець світу. Ви сього не чули, бадіко Івоне? Ну, врешті, як ви не чули, то й не диво. Ви так рідко заходите в село або на Гоппляц, що не знаєте нічого. Все лиш пильнуєте вашого бурдея та того, що коло нього діється. Ви виділи, може, нового професора[64]? Говорили з ним? – випитував дальше Івоніку.

      – Ні.

      – Ну, так знов не знаєте нічого! Він так п'є, що може собі з попадею руку подати! Він не є делікатний пан. Як уп'ється, береться зараз із мужиками за шию. То так не має бути. Я був в Італії, і я того не бачив. Наші люди жалують за попереднім, та й хотіли би, аби він назад вернув, але він, мабуть, не верне вже. Пан каже, що ми ліпшого не варті, як оцього, коли не знали тамтого шанувати. Що коли нам доброго вчителя і доброго панотця потрібно, то нам потрібно й доброго бука!

      Всі три розсміялися весело на оці слова, а Онуфрій говорив далі:

      – Може, пан і правду каже! Бог його знає! Але я вже мушу йти. Не журися, Михайлику, що Маріценка віддається! – звернувся до хлопця, поморгуючи весело очима. – Дивися лише, аби вернув назад додому, так як я із медальйоном, тоді погуляю і поухкаю на твоїм весіллі, хоч який я старий. А як будеш уже при війську й пізнаєш там якого доброго хлопця, що ще щось і має, то скажи йому, що в Онуфрія Лопати є дівчина, гарна, як писанка, і добра, й робуча, і нехай її сватає. Нехай прийде сам, на храм най прийде і подивиться сам на неї. Як уподобає собі її, то весілля може бути в м'ясниці. Він не буде жалувати, що візьме її за жінку, він мені вічно дякуватиме. Скажи йому оце! Оце, та й що в мене є всього, і де я всюди бував, і що я не такий дурний дурбас, як усі інші мужики в нашому селі.

      Потім устав, вийняв люльку з рота, утер його широким рукавом від сорочки й заховав люльку за ремінь. Відтак постояв ще хвильку, устромивши очі в землю і в одну точку, роздумуючи над чимось. Врешті, не сказавши більше ні слова, подав мовчки батькові й синові руку на прощання і, мов якою невидимою марою потягнений, відійшов поквапним кроком.

      Батько й син усміхнулися мовчки і, поснідавши, взялися назад до розпочатої праці.

      III

      Було

Скачать книгу