LITMIR.BIZ

Скачать книгу

між людьми, мусила собі сама бути і провідником, і оборонцем, і всім на кожнім кроці. Чи така вже моя доля довіку? Нерозумна я, коли думала якийсь час, що оця жінка, котрою мене Бог мов за всі дотеперішні муки нагородив, любить мене хто знає якою любов'ю! В неї прецінь хто інший, ближчий серцю, як я, чужиниця, товаришка, – хтось, супроти кого вона має і обов'язки, коли тим часом я побираю плату за все, що роблю для неї, – і вона мені нічого не винна… Ні, ні, вона не винна мені нічого, її заплата і презенти[74] перевищують геть-геть мою працю в її домі…

      Такі і подібні думки дразнили мене, мов невидимі демони, доки сонце не ладилося до заходу, доки додому не вернула.

      Вернувши, хотіла я зайти незамітно до своєї кімнати, однак мов наперекір мені сиділа пані Марко зі своїм сином на веранді, котру я мусила переходити, щоби дістатися якнайборше до своєї кімнати. Несміливим кроком підходила я до дому. Я знала, що люди на веранді мусили мене вже здалека замітити; я ж переходила зільник, що пишався перед їх очима, і не могла остатися незаміченою.

      – Ходіть, Наталіє, ходіть уже раз! – кликала з нетерпеливою радістю пані Марко, коли я підійшла вже до сходів веранди. – Де ви так довго забарилися? Я вже туй-туй що не розгнівалася на вас. За вами посилала до Оксани, бо ви казали мені, що ідете до неї… Ой, з вас великий крутар! – додала ніби серйозно і, всміхаючись, погрозила пальцем. – Ви, певно, боялися по свому звичаю стати мені в чім-небудь на заваді, наприклад, нині при стрічі з моїм дорогим сином. Я вас добре знаю! – І звертаючись до молодого чоловіка, що сидів біля неї і замовк, побачивши мене, додала: – Це та сама, Іване, що я тобі об ній писала. Вона уприємнює мені дні, живе зі мною в тій самоті і зносить всі вибаги мої терпеливо. Це вона, Наталія Верковичівна!

      Вражена щирими словами пані Марко, я встилалася своїх передуманих дум і недавно ще почуваної зависті. Змішана і трохи заклопотана, спинилась я на веранді і майже не знала, в який спосіб обізватися. Так само була я й дуже здивована. Переді мною стояв цілком інший чоловік, ніж я собі його досі уявляла. Нічого геройського не було в нім, ростом чи не нижчий від мене, з лиця майже негарний, опалений сонцем, темно-русявий, з окулярами перед ясними, проникливими очима, котрі спочивали тепер з холодною цікавістю на мені.

      – Мило мені пізнати вас, – обізвавсь рівним, звучним голосом, – тим більше, що почуваюся вашим довжником. Мати писала мені багато гарного про вас. – І з тими словами подав руку, ні, не руку, а два пальці. Я ледве доторкнулася їх, склонившись майже незамітно, а відтак і віддалилася до своєї кімнати. Стільки було всієї бесіди між нами сьогодні. Коли я, покликана наново панею Марко, прийшла вдруге між них на веранду, він оповідав далі щось матері і мов не замічав мене. Та й мав же він що оповідати; він подорожував стільки по світі, пробував щохвилі в інших країнах, бачив стільки, тож і міг оповідати, мов з книжки. Адже задля пізнання світу вступив до маринарки. Я сиділа недалеко них мовчки, слухала і приглядалася йому.

Скачать книгу