LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Але він мені надто ненависний, – говорив Орядин, – щоби я повторяв те, в чім він любується, і тому я надам вам інше ім'я.

      – Наприклад, яке?

      Він подивився на мене якось так чудно-чудно, що я, спаленівши, опустила очі.

      – Не знаю, чи ви згодилися би з тою назвою, – спитав зворушений.

      Я не питала більше. А він мов боявся, щоб слово те не вирвалося йому самовільно з уст, і також замовк. Через хвилину обізвався:

      – Він змалював мене не дуже гарно перед вашою ріднею, як я довідався, а до мого дядька донеслося вже, що я споганюю свою будучність, «бавлячись в Лассаля».

      – Це й я чула.

      – А що ви думаєте?

      – Я би хотіла, щоб ви мені самі сказали, що я маю думати!

      – Ви – добрі! – сказав він з поглядом щирої подяки. – І я недарма повірив у вас зараз з першого разу. Повірив у якусь щирість у вас, як віриться в поворот весни! А щодо «лассальства», то річ мається так: якимось наслідником Лассаля я не є; лише та справа, для котрої працював він і для котрої боровся, займає й мене, так як і багато-багато других. Але мій план життя інший. Перше хочу осягнути независиме становище і здобути собі способи до борби, а опісля стану боротися з тим, що мені буде здаватися найтяжчим лихом нашого народу. Нині не можу означити ясно, на що кинуся вперше. Кожний час має свої рани – і я би кинувся на все лихо, задавив би все відразу, якби до того було в однім чоловіці досить сили. Але поки зможу свою цеглу доложити до великого будинку, хочу здобути те, що мені до того потрібне!

      Тут промовчав хвилину, стягнувши грізно брови, і по нім було видно, що бореться з думками.

      – Боже мій! – промовив опісля з якогось наглого зворушення здавленим голосом. – Коли подумаю, скільки в нас праці потрібно, скільки сили й науки, який той час короткий, в котрім можна щось зробити, а яке життя приготовлюють мені мої кормильці, то приходиться хіба збожеволіти!

      З його груді вирвався мов стогін, а по мені холодом пробігло. Він затиснув уста, силкуючись успокоїтися, а мій погляд опинився на його лиці. Він був сильно зворушений, але й я не мусила в тій хвилі спокійно виглядати, бо коли кинув на мене оком, показався на його устах гіркий усміх.

      – Бачите? – промовив впівголос. – Я дійсно пристрасний, але я не винуватий тому, що в моїх жилах не пливе зовсім «біла» кров і що від часу до часу пробивається в мені – як дядько каже – квінтесенція мого люду!

      Саме в цій хвилі надійшов до мене якийсь молодик і попросив до танцю.

      Я відказала, дякуючи. Він видивився зчудовано на нас і віддалився звиняючись. Може, уразився? Нехай і так! Мені байдуже!

      – Ви наразилися задля мене! – промовив Орядин. – А чи я заслужив на це?

      – З пустих поговірок не роблю собі нічого! – відповіла я зневажливо.

      – Але коли б вони не були пусті (він дивився на мене дожидаюче, гаряче), – тоді що?

      – Тоді терпіла би! – відповіла я мимоволі покірно, покраснівши від його погляду. – Але це не важне, – додала я гордо, – лучче скажіть мені, яке

Скачать книгу