Царівна (збірник) - Ольга Кобилянська

Скачать книгу

Так, «Царівна» – перша, за Франком, психологічна повість в українській літературі, що поєднувала культурософську проблематику свободи волі, зокрема жіночої, з типовим сюжетом любовного романсу, де довге очікування нареченого повинно було відновити втрачену рівновагу і гармонію цілого світу.

      Вибудовується ця психологічна повість на основі різкого протиставлення буденності і мрій, оточення і виняткової особистості, будучності і теперішності. Василь Орядин, один з персонажів повісті, говорить, що доменою жіночою є «минувшість», натомість «в мужчин переважно будучність на оці». Власне, вся історія головної героїні Наталки Верковичівни, яка занадто перейнята ідеалом саморозвитку і «будучини», протилежна такому уявленню і не є типово «жіночою». Більшість же перших рецензентів (О. Маковей, А. Кримський, М. Грушевський) намагалися підкреслити у повісті передусім непослідовність традиційного жіночого романсу, який вони вичитали у повісті, і при цьому іронізували над рефлексіями героїні, її ідеалом «вищого» чоловіка та ідеєю товариськості-любові, якої шукала Наталка.

      Однак жіночий романс у повісті Кобилянської дістає не лише персональний, але й національний виховний підтекст. Йшлося про виховання українського модерного індивіда, тому героїня повісті мріє не лише про те, щоб реалізувати себе духовно, але щоб «сотворити щось таке, що поривало би» народ, бо «та маса з самого ожидания і невільничої податливості запала в нидіння». «Чому в нас так мало гордості й відпорної сили, так мало наклону до величчя, так мало поривів до могутності?» – роздумує Наталка і прагне бодай із себе створити повноцінну індивідуальність, реалізувавши свої бажання та вроджені свої здібності. Цей пафос перетворення пасеїстичної і пасивної маси народної на колектив індивідуальностей, а жінки – на повноцінну індивідуальність Леся Українка назве основною неоромантичною тенденцією у «Царівні». Сама ж Кобилянська ототожнить цю тенденцію з ідеалом «жінки європейського закрою» і перетворенням жінки з «організму» на «виразну особистість» («Балаканка про руську жінку»).

      Ідеал виховання «вищої» жінки у творчості Кобилянської відбивав не вузькі ідеї особистого щастя, але надавав феміністичним тенденціям глибшого культуротворчого і модернізаційного сенсу. Кобилянська була цілком свідомою цього, коли писала: «Мої героїні витиснули вже або бодай звернуть на себе увагу русинів, що побіч дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського». Виховання європейських типів чоловіків і жінок, а також критика української провінційності – ідеї, актуальні в ситуації «кризи статі», яку ми спостерігаємо наприкінці XIX століття і яка відбилася у творах А. Стріндберга, Г. Ібсена, Г. Гауптмана, Ст. Пшибишевського, В. Винниченка.

      Безперечно, повість «Царівна» несе в собі відсвіт ідей Ф. Ніцше про «надлюдину» і «вищих» людей, хоча Кобилянська приховано полемізує з німецьким філософом і щодо можливостей

Скачать книгу