Олег Блохін - Олексій Сільвестров Знамениті українці

Скачать книгу

школою. Подовжується маршрут кросів, тривалішими та різноманітнішими стають гімнастичні вправи після бігу – Олег присідає, віджимається, підтягується. Щоб сину не так швидко набридало, батько придумує різні ігри з м’ячем, наприклад, просто на маленькій кухні квартири Блохіних Олег із зав’язаними очима мусив контролювати м’яч то лівою, то правою ногою.

      Істотний вплив на фізичну підготовку хлопчика справив і спортивно-оздоровчий табір поблизу районного центру Володарка, кілометрів за сто двадцять од Києва в бік Білої Церкви, куди щоліта на один місяць виїжджала футбольна секція школи «Юний динамівець». Свіже повітря, чисте озеро, мальовничі місця, затишний стадіон із відмінним полем – усі умови цілком задовольняли потреби дітей у активному відпочинку. Після ранкової пробіжки юні футболісти розвивали техніку гри, індивідуально працюючи з м’ячем, потім проходили тренувальні ігри. Увечері – риболовля та читання книг, узятих із собою з дому. Олег Володимирович згадував, що після місяця такого життя сам відчував, що повертається додому зміцнілим і поздоровілим.

      Недивно, що вже в чотирнадцять років дані в медично-контрольній картці Олега Блохіна істотно змінюються: вага – 49 кілограмів, зріст – 165 сантиметрів, спірометрія – 3600. Однак єдиноборства із захисниками Блохін, як і раніше, уникав, голи забивав переважно на швидкості. Тому до складів дитячих і юнацьких збірних команд Києва, що їздили на республіканські змагання, Олега попервах не включали – ставка робилася в основному на юних футболістів, які полюбляли силову боротьбу.

      Уперше в житті Блохін потрапив до складу збірної Києва в чотирнадцять років. Команда виїхала до Львова на розіграш Кубка «Юності». Цей всесоюзний турнір було вперше організовано 1964 року. В ньому брали участь збірні команди Москви, Ленінграда, а також усіх союзних республік і їх столиць, спочатку складені з футболістів сімнадцяти-вісімнадцяти років. Формат розіграшу Кубка змінився саме 1966 року – в ньому почали виступати юнаки чотирнадцяти-п’ятнадцяти років. Але вийти на поле Олегу так і не довелося – тренери знову віддали перевагу «бійцям», і він увесь турнір одсидів на лаві запасних.

      Тоді Блохін виступав уже за юнацьку команду «Динамо». Тренувався він тепер двічі на день по дві години, чотири рази на тиждень (узимку – п’ять). Одне із тренувань проходило в манежі Київського суворовського військового училища (тепер Київський військовий ліцей імені Івана Богуна), яке було розташоване на бульварі Лесі Українки, в центрі міста. Манеж юним футболістам надавали тільки з дев’ятої години вечора, тому після двогодинного тренування Олегові доводилося добиратися додому через усе місто – жив-то він на Чоколівці. Приходив він уже за північ, і вранці батьки будили його в школу з великими труднощами. Олег Володимирович згадував, що, прибігаючи зі школи додому, він старався швидше зробити уроки, щоб хоч трішечки… не попоїсти, ні, а поспати!

      Граючи в юнацькій команді «Динамо», Блохін продовжував справно забивати голи в матчах

Скачать книгу