На другому березі (збірник) - Богдан-Ігор Антонич

Скачать книгу

в вікно.

      Дощ саме ущух. Сиве, важке рядно неба висіло над розмоклим, розхляпаним подвір'ям. Сіяла ще дрібна, рідка мжичка.

      – Хай собі, але погода таки погана.

      Люди базікають про мене, верзуть ні те, ні це. Хай собі… Проте з мене хіба порядна людина.

      Захлиснувся новою струєю нудьги. Знову позіхнув протяжно.

      – Все ж таки хіба…

      Хтось застукав до дверей.

      – Прошу.

      Відчинилися широко, й замаяла в них висока тінь Шута.

      – Чого вам треба? Я сьогодні не урядую.

      Тінь мигнула вздовж білої стіни.

      – Знаю. Я не в урядовій справі.

      Друга, нижча тінь піднеслася від вікна, ворухнулася на підлозі й наблизилася до стола.

      – Ми з собою тепер не маємо вже приватних справ.

      Згірдливий вимах рукою.

      – Я не за жінку, я…

      Відповів глумливий регіт на кріслі біля стола.

      Тінь на стіні з правої пригорбилася ще більше, вигнулася в каблук.

      – Я за…

      Тінь на долівці здригнула.

      – Чого вам треба?

      Тінь на стіні посунулася кілька кроків наперед.

      – Ви знаєте, чого мені треба.

      – Ніколи.

      – Ви напевно знаєте.

      Голос дзвенів сильно, виразно, гостро.

      – Але ж ні.

      Мовчання.

      Гнівний жест рукою на кріслі.

      – Не марудьте, старий!

      Знічев'я в повітрі щось перервалося, тріснула якась струна.

      – Соня… Моя єдина Соня… Моя єдина потіха, надія, підпора, єдина товаришка на старість… Моє єдине щастя, осолода, радість… Моя єдина поміч… Моя мрія…

      – Теретеретере, старий! Ще раз питаюся, чого вам треба?

      Тінь на стіні метнулася, наче зранений в саме серце звір.

      – Ви падлюка… Ви-и-и… Ви не знаєте, чого мені тре… Що ви з неї зробили?

      Тінь на підлозі перехилилася набік.

      – Я з неї нічого не зробив. Я з неї не хочу нічого робити. Справді не маю охоти. Я вашої доньки не знав, не знаю й не бажаю собі її пізнати. Мене ваша донька ані не гріє, ані не холодить! Хай собі! Мені до неї байдуже. Розумієте мене, старий, байдуже. Бай-ду-же. Це мої останні слова. Прощайте.

      На підлозі майнула тінь простягненої руки.

      – Більше не маю приємності з вами говорити. Прощайте.

      Тінь на стіні випрямилася на ввесь ріст.

      – Брехня…

      Нетерпеливий порух тіні на долівці.

      – Будьте здорові.

      Тінь на стіні захиталася, мов підрізаний дуб.

      – Брешеш, падлюко.

      Тінь на підлозі піднеслася з крісла.

      – Заспокійся, старий. Сідай собі. Відпічни трохи, відітхни. Захлистуєшся криком. Спокійно, спо-кій-но. Ну добре. Так, так… Розумієте мене: спо-кій-но.

      Висока тінь перенеслася із стіни на долівку, а, навпаки, низька з підлоги – на стіну. Перша підійшла до крісла, затрималася на долівці біля його ніг, причикнула й скоротилася. Друга

Скачать книгу