Пустоцвiт - Тимур Литовченко Історія України в романах

Скачать книгу

про себе подумки: «Тільки б нічого не помітив!.. Господи, тільки б не помітив!..»

      Захоплений декларуванням докорів гувернер дійсно не помітив ні особливої блідості обличчя переляканого хлопчиська, ані відстовбурченої булочкою кишені.

      – А-а-а, он ви де, мерзенне хлопчисько! Мені вже доповіли, що ви двічі спізнилися в їдальню, – хижо насупивши брови, почав Брюммер. – Ну що ж, якщо не хочете їсти, я можу позбавити вас заразом і обіду. Повірте, мені це не важко, зате наступного разу ви будете пунктуальним, як і належить справжньому солдатові. А взагалі, вас варто би поставити коліньми на горох – але боюся, ви його з'їсте під час покарання…

      Гувернер розреготався власному жарту (як йому здалося, надзвичайно вдалому!), а горопашний Карл-Петер-Ульріх сполотнів вже до повної синяви.

      – Втім, я сьогодні в доброму гуморі, тож ніякі ваші дурнуваті витівки не зіпсують мені настрою. Прощаю вам неслухняність… – і з поважним виглядом задерши пальця до стелі, гувернер довершив фразу урочистим тоном: —…а також скасовую заняття з географії у зв'язку з одержанням вами, мій герцог, звання сержанта ґолштинськой гвардії!

      Хлопчик уже розкрив рота, щоб розсипатися в подяках, однак гувернер одразу додав нібито похапцем:

      – До речі, відтепер у ваші обов'язки входитиме й вартова служба.

      – Але ж гер Брюммер… а як же скрипка?! – здивовано мовив Петер.

      – Мовчати!!! – гаркнув гувернер, що моментально змінив милість на гнів. – І марш на французьку, чи тобі ще особливе запрошення необхідно?!

      Не ризикнувши й надалі випробовувати терпіння наставника, хлопчик кинувся на черговий урок. Перед ним був довжелезний коридор, доводилося бігти, а це було жахливо незручно через височенні чоботи…

      – Не біжи, йди спокійно. Але ще раз спізнишся кудись – залишишся без обіду, так і знай! – почув Петер навздогін знущальне наставляння Брюммера.

      Урок французької пройшов набагато успішніше математики: адже в кишені була заповітна булочка, від якої юний герцог потихеньку відривав крихти й непомітно відправляв до рота. Потроху настрій покращився…

      Незабаром Карлові-Петеру-Ульріху довелося пізнати всі принади вартової служби. Він стояв струнко біля дверей парадної зали палацу з оголеною шпагою в руці, затерплі ноги жахливо скніли, і єдиною думкою, що безупинно крутилась у голові, була розпачлива фраза: «Ну, коли ж мене змінять?!»

      Втім, неборака думав не тільки про це… Його частенько ставили на чергування в обідню пору, коли за дверима зали його батько бенкетував зі старшими офіцерами. Гувернер Брюммер не пропустив нагоди єхидно повідомити юного герцога, що так розпорядився саме його батько, який мріяв виростити з сина прекрасного солдата – а що це за солдат, якщо він не здатен винести такий дріб'язок, як голод?!

      – Агов, ледарі, подати сюди ще вина й м'яса! – періодично долинав через двері крик батька, Карла Фрідріха Ґолштин-Ґотторпського.

      – Пива й закусок!.. – волали офіцери.

      – Та ковбасок не забудьте, дурні!.. – додавав

Скачать книгу