ТОП просматриваемых книг сайта:
Пустоцвiт. Тимур Литовченко
Читать онлайн.Название Пустоцвiт
Год выпуска 2012
isbn 978-966-03-5946-8
Автор произведения Тимур Литовченко
Теплов спритно підняв з пилюки Кирилка, який досі нічого не втямив, і потягнув за собою геть від Зимового палацу. В одному з провулків на них очікувала нова карета, хоча й далеко не така розкішна, як та, що примчала отрока до Санкт-Петербурга. Посадивши юнака на лаву напроти себе, ад'юнкт наказав візникові гнати щодуху. Клацнув батіг, коні зірвалися в галоп, несучи пасажирів у прекрасне далеко…
Олександро-Невсъка лавра поблизу Санкт-Петербурга, літо 1743 року
Кирилко був геть розбитий і подавлений. Усю дорогу з Леміша до Санкт-Петербурга він не знав нічого: ні що робити, ані скільки часу займе шлях… Спину ломило, очі зліпалися. На постоялих дворах хлопчина боявся виходити з карети, тому жалісливим господарям доводилося подавати йому їжу просто в екіпаж. Матінка передала з ним цілий список завдань для Олексія, але грошей на дорогу Кирилку не виділила – тільки маленький вузлик харчів, які скінчилися дні через три. Візник по-братерськи ділився з нещасним юнаком усім, чим тільки міг, і навіть нічліги на сіннику оплачував.
І що ж тепер виходить: він стільки мучився – а тут вийшов цей поважний пан і прогнав його геть із міста?! Не інакше Кирилко йому не сподобався… То що ж тепер робити?! Як дістатися на рідний хутір без копійки за душею?! Що сказати матусі?! Що робити з її листом, якого він навіть не встиг передати слугам?! І взагалі, що тепер буде з ним?! Куди його везуть? Яка доля очікує на нього?!
І до речі, що це за суворий пан сидить навпроти нього в кареті?..
– Мене звуть Григорієм Тепловим, – зненацька мовив попутник, начебто прочитавши думки Кирилка. – А вас як звуть, парубче?
– Нас?.. Мене?.. – із сумнівом перепитав Кирилко й повертів по сторонах головою, немов сподіваючись виявити в кареті когось іще. – Нас чи… мене?..
– Та вас же, вас, кого ж іще! – підтвердив попутник з ледь помітною іронією.
Кирилку було незвично, що до нього звертаються на «ви». Юнак хотів щось заперечити, але не наважився й сказав лише:
– Кирилом… а що?..
– Отож, Кириле, за розпорядженням вашого брата Олексія Григоровича ми прямуємо до Олександро-Невської лаври, звідки після навчання під моїм керівництвом повернемося до Санкт-Петербурга… коли я вважатиму, що навчання успішно завершилося. Я дохідливо висловлююсь?
– Так, – ледь чутно прошепотів Кирилко, хоча насправді не надто добре сприймав мову тутешніх жителів. Однак зізнатися навіть у такому дріб'язку не наважився, тому що його лякав сам вигляд загадкового пана. Хто він такий? Чому збирається навчати Кирилка? Читати й писати він уже вміє… Що ж іще потрібно?!
Попутник, що уважно спостерігав зі свого кутка за підопічним, знов немовби прочитав його думки:
– Писати – це добре. Але от, братику, у чому справа: ти повинен постаратися вивчити, наприклад, палацовий етикет. Знаєш, що це таке?
Загадкова фраза незнайомця розгубила Кирилка. Він геть не зрозумів значення слова «етикет», але слово «палацовий» привело його в трепет. Отже, він повинен