LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на своїх місцях. Ось келих містера Беббінґтона. Я знаю це, бо сидів отут і говорив із ним. Думаю, сер Бартолом’ю міг би взяти келих на аналіз: це можна зробити тихо, не збурюючи «розмов».

      Лікар підвівся й узяв келих.

      – Гаразд, – промовив він. – Потішу твою уяву, Чарльзе, але готовий закластися на десять фунтів проти одного, що там немає нічого, крім чистого як сльоза джину та вермуту.

      – Домовилися, – сказав сер Чарльз.

      Потім з гіркою усмішкою додав:

      – Знаєш, Толлі, ти певною мірою винен у тому, що витворяє моя фантазія.

      – Я?

      – Так, з твоїми розмовами про злочини вранці. Ти сказав, що цей чоловік, Еркюль Пуаро, свого роду буревісник, що куди він, туди й злочин. І от щойно він прибуває, як тут стається загадкова смерть. Звісно, я одразу ж починаю думати про вбивство.

      – Цікаво, – видобув містер Саттертвейт і замовк.

      – Так, – сказав Чарльз Картрайт. – Я про це думав. Що скажеш, Толлі? Чи можемо ми запитати в нього, що він про все це гадає? Ну, тобто це взагалі етично?

      – Хороша думка, – буркнув містер Саттертвейт.

      – Я знаю правила медичної етики, але не маю жодного уявлення про професійну етику детективів.

      – Не можна просити співака заспівати, – пробурмотів містер Саттертвейт. – Чи можна просити детектива розслідувати? Хм, цікавий момент.

      – Просто думка, – сказав сер Чарльз.

      У двері тихенько постукали, і в кімнату знічено зазирнув Еркюль Пуаро.

      – Заходьте, друже, – гукнув сер Чарльз, підстрибуючи. – Ми саме про вас говорили.

      – Я подумав, можливо, я втручаюся куди не треба.

      – Аж ніяк. Випийте.

      – Дякую, ні. Я рідко п’ю віскі. Скляночку сиропу час від часу…

      Та в асортименті напоїв сера Чарльза сиропу не було. Коли гість влаштувався у кріслі, Картрайт перейшов одразу до справи.

      – Не буду правити теревені, – промовив він. – Ми щойно говорили про вас, мсьє Пуаро, і про те, що сьогодні сталося. Чи не здається вам, що ситуація надто дивна?

      Пуаро звів брови. Тоді запитав:

      – Дивна? А що не так?

      Бартолом’ю Стрендж сказав:

      – Моєму другові приверзлося, що старого Беббінґтона вбили.

      – А ви так не вважаєте, ні?

      – Нам цікаво дізнатися, що думаєте ви.

      – Звісно, йому стало зле дуже раптово, справді, дуже.

      – Саме так.

      Містер Саттертвейт виклав теорію про самогубство і розповів про свою пропозицію взяти вміст келиха на аналіз.

      Пуаро схвально кивнув.

      – Так, це не завадить. Мені, як знавцеві людської природи, здається дуже малоймовірним, щоб цього приємного безневинного чоловіка комусь захотілося вбити. Але ідею про самогубство я підтримую ще менше. Одначе келих має щось нам підказати.

      – А результати аналізу – які ваші припущення щодо них?

      Детектив стенув плечима.

      – Мої? Я можу лише здогадуватися. Ви хочете, щоб я здогадався, якими будуть результати?

      – Так.

Скачать книгу