ТОП просматриваемых книг сайта:
Повелителька ліхтарів. Елена Волынская
Читать онлайн.Название Повелителька ліхтарів
Год выпуска 2020
isbn 9786171275768
Автор произведения Елена Волынская
Жанр Современная русская литература
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Василь знав, що батькові необхідно було ось таке «місце тиші». Побути наодинці з собою, дати лад суперечливим думкам.
– Ти по-справжньому станеш дорослим, коли припиниш боятися самотності, – не раз повторював йому Сергій. – Пам’ятай про це. І прислухайся до серця. Воно не вміє обманювати, як його не вчи…
Іза – невеличке селище на Хустщині, куди молодий Сергій поїхав одразу після закінчення школи – дала йому дуже багато. Але й відняла частину серця…
Надзвичайне місце в дивовижному краї, яке здавна вважалося столицею українського лозоплетіння. Уже при в’їзді до Карпатського села, у горах, красувався постамент із кошиком – натяк на хобі його мешканців.
У селищі не було людини, яка б не чула легенди про Івана Кашко – першого в Ізі майстра лозоплетіння. Не знати, як плести кошики, там вважалося великою ганьбою. На городах, поряд із картоплею, мешканці Ізи садили лозу. Спеціальний її вид – найбільш придатний для плетіння – гнучкий і не ламкий.
До невибагливої верби тут ставилися з великою пошаною. Унікальне дерево мало здатність не лише зміцнювати береги річок і підтримувати в них рівень води, але й лікувати від багатьох хвороб.
Майже на кожному подвір’ї був свій міні-базар, де виставляли на продаж дизайнерські вироби з дерева та лози. То був промисел, яким там займалися цілі родини: чоловіки, жінки й діти. Туристам село нагадувало музей плетеної продукції, а ізяни – павуків-трударів із дитячих казок.
На Покрову люди збирали гілки, ошкурювали їх, виварювали, сушили. Плести починали з настанням холодів. За зиму одна сім’я могла зробити до тисячі кошиків. Адже не дарма вважалося, що до Великодня ізяни плетуть кошарки на всю Україну. Їхні вироби користувалися попитом і за кордоном.
У самій же Ізі Великодні кошики вже давно стали предметами хизування серед місцевих мешканців. Щороку їх робили все вигадливішими й красивішими, оздоблювали мереживом і стрічками. Вони миттєво розходились серед покупців. Не кожна господиня піде з однією і тією ж кошаркою до церкви на Великдень другий рік поспіль.
Сергій планував залишитися в дядька Петра Гнатенка, татового брата, на ціле літо. Цьогоріч юнак відмовився їхати до районного центру, щоб вступати до технікуму. Натомість вперто готувався йти до армії.
– Їдь уже, провітрись, – сказав йому батько, купуючи квиток на потяг. – А передумаєш, то місце на економічному факультеті, як і обіцяв Геннадій Олександрович, залишиться за тобою.
У відповідь той лише всміхнувся. Нізащо не передумає. Нізащо…
Сергієві в Ізі було добре. Хоча він трохи побоювався суворого неговіркого дядька, недолюблював його гостру на язик дружину Ольгу та не міг знайти спільної мови з їхніми зарозумілими синами Назаром і Миколою, проте не надто тим переймався. Його зачаровувала первісна краса Закарпаття, п’янила відносна свобода, а ще манило дядькове вміння виплітати з лози справжні шедеври.
У дитинстві