Подорожі Лікаря Дуліттлa. Запалення вогню - Хью Лофтинг Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

вражено загомоніли й загукали. Спочатку вони всі попадали навколішки й вклонилися вогневі, як божеству. Потім вони хотіли узяти його голими руками й погратися з ним. Ми мусили навчати тубільців, як вогонь використовувати, а їх особливо заворожило те, як ми поклали свою рибу на палички понад багаттям і засмажили її. Вони вдихали аромати кухні перший раз в історії, запах смаженої риби розлився по всьому селищу Попсіпетель.

      Потім ми сказали їм наносити купу сухих гілок й розклали в центрі головної вулиці величезне багаття. Навколо нього, коли вони відчули його тепло, зібралося все плем’я, люди усміхалися й дивувалися.

      Це було вражаюче видовище, одна з тих картинок нашої подорожі, яку я згадую найчастіше: веселе полум’я гогоче під чорним нічним небом, а скрізь навколо нього широке коло індіанців, вогонь виблискує на їхніх бронзових щоках, білих зубах і в щасливих очах – усе селище намагається зігрітися, регочучи й штовхаючись, немов школярики.

      Незабаром, коли ми вже їх трошки навчили поводитися з вогнем, Лікар показав їм, як його можна занести в їхні житла, якщо тільки зробити в стелі дірку, аби дим міг виходити. І перед тим, як укластися спати після цього довгого-довгого виснажливого дня, ми домоглися, аби вогонь прийшов у кожну хижу в селищі.

      Нещасні люди так зраділи можливості знову як слід зігрітися, що ми вже думали, вони ніколи не ляжуть спати. Аж до ранніх світанкових годин маленьке містечко гуло від повсюдного притишеного гомону: мешканці Попсіпетеля сиділи й говорили про свого дивовижного блідолицього гостя і дивну річ, яку він приніс із собою, – вогонь!

      Четверта глава

      Що змушує острів плавати

      Попсіпетельці так добре ставилися до нас, що скоро ми збагнули: якщо ми хочемо хоч що-небудь зробити, то майже завжди це доводиться робити таємно. Лікар став настільки популярним і його так полюбили усі, що як тільки його обличчя показувалося з дверей уранці, натовпи шанувальників, які терпляче чекали надворі, оточували його і супроводжували, хоч куди він ішов. Після подвигу з видобуванням вогню ці схожі на дітей люди очікували, що він постійно творитиме якісь чудеса, і були твердо налаштовані не пропустити наступного фокусу.

      Тільки з великими труднощами нам удалося втекти від юрми першого ранку й вирушити з Довгою Стрілою досліджувати острів у своє задоволення.

      У хащах ми переконалися, що не лише рослини й дерева страждали від холоду: тваринний світ був навіть у гіршій скруті. Повсюди можна було побачити пташок, тільце яких тремтіло, а пір’я було все настовбурчене; вони гуртувалися, щоб разом відлетіти в теплі краї. А багато їх лежало мертвими на землі. Спускаючись униз до моря, ми бачили сухопутних крабів, які масово вирушали в море, аби знайти собі кращу домівку. А вдалині на південно-східному напрямку виднілося чимало айсбергів, ознака того, що ми тепер знаходилися недалеко від жахливого регіону Антарктики.

      Коли ми дивилися на море, то помітили наших друзів-дельфінів,

Скачать книгу