LITMIR.BIZ

Скачать книгу

хліб, принципів порядності. Я кажу комуністам в очі, що вони паразити, жадібні до грабунку: щоб підкорити собі зубожілий народ, свідомо знищують талант господарника. «Про який голод в Україні ви говорите сьогодні? – кричав я завше до них. – Голод можуть зробити тільки комуністи!» А вони цинічно насміхалися з мене, бо ж про яку комуністичну порядність може йти мова?

      Я вернувся з політичної дороги, зійшов на часину з магістралі, повернувшись у свій теремок у Наварії. Не хочу більше подорожувати, зрештою, кожному пора у свій час йти на пасіку… ох, якби ж то серед мирних бджіл сповільнився біг часу! Але ж бо ні – летить! Та, може, вистачить мені його хоча б для того, щоб осмислити деякі зі своїх мандрівок.

      Вельми трудний час переживаємо в нашій боротьбі за незалежність. Проте залишаюся оптимістом. Був у мене такий випадок: якось мене й моїх дітей забрав до авта Володимир Яворівський і повіз до Канева. Отож я й діти у тій подорожі до святого місця самі ставали святими. І раптом при самому в’їзді до міста перегородив нам дорогу транспарант, на якому чорним по червоному був виписаний вирок усім сущим в Україні: «Комунізм – неминучий!»

      Й тоді ми разом розреготалися, зрозумівши, що ця злочинна ідея і створена нею суспільна формація конають в істериці і їх смерть викликає не співчуття, а глузи.

      4

      А що ж таке – дорога? Чому вона так нестримно кличе і манить, що люди, набувши тяжкою працею певного достатку й отримавши нарешті змогу втішатися спокоєм у колі сім’ї чи друзів, сито споживати зароблене, приймати гостей і ходити в гості, читати захоплюючі книги в умебльованих квартирах, зливатися з природою на тихих дачах, відкладати чесно зароблені гроші для дітей і онуків, зі смаком одягатися й у вільний час грати в шахи або преферанс, одне слово – насолоджуватися життям, за першої нагоди ці влаштовані громадяни зриваються з місць і саможертовно беруть на себе дорожні клопоти.

      А ті клопоти у наших умовах неймовірно обтяжливі: лише в чергах за квитками скільки треба настоятись, а вже, не дай Боже, перед поїздкою за кордон витримати бюрократичні тортури в овірах за паспортом і в посольствах за візою, мужньо перенести всілякі приниження, а потім недосипати в душних вагонах, де хтось, хоча б один в купе, всю ніч солодко похропує, промучитись на пересадках або ж годинами, якщо не добами, вичікувати на рейс в аеропортах у нельотну погоду, блювати в гальюнах на кораблі під час штормів – та всіх можливих випробувань ніколи й не перерахуєте, й не передбачите. А все одно: найщасливіший на світі суб’єкт, отримавши квиток і паспорт з візою, з тривожно-солодким тремтінням у грудях, мов перед побаченням з коханою, вгинаючись під тягарем клунків і валіз, покидає домівку з таким відчуттям полегші, ніби з тюрми вийшов, і подається в мандри.

      О той незбагненний чар незнайомих доріг! Що це – може, втеча від життя, яке щоденно з тобою, бажання очиститись від накипу буднів? Напевне, й це: я ще не бачив у жодній дорозі розсварених подружжів;

Скачать книгу