ТОП просматриваемых книг сайта:
Вітраж. Наталена Королева
Читать онлайн.Название Вітраж
Год выпуска 2020
isbn
Автор произведения Наталена Королева
Жанр Зарубежная классика
Серия Бібліотека української літератури
Издательство OMIKO
Смачний та масний був шашлик у Пантелеймона, а гострий пілав, мов вогнем, палив у роті. Вже після них у гостей веселіше заблищали очі, й голосна, весела розмова захопила всіх. Але ж, коли принесли вина, до якого ці вчорашні мусулмани не звикли, а тепер, за прикладом Христа, що в Кані Галилейській на радість людям перетворив навіть воду на вино, не гребували чаркою, – веселощі досягли свого апоґею. Вже за хвилину почувся спів, а ще за мить з’явилася зурна, жалісним тоненьким голоском завищала саламурі, забренькала чунгурі. Сами від себе заплескали долоні, і дрібне, прудке темпо гірської лезґінки, немов вітер, зірвав із місць і закрутив у шаленому танку спочатку молодих, потім старих, хрещеника й ледве-ледве не втяг у коло самого ченця Амврозія.
А жінки все надходили та надходили з новими, повними та5цями. Потім у кошиках принесли соковиті та запашні броскви, конфітури з нестиглих зелених горіхів, нарешті, й улюблену лаблабу – в цукрі пряжений горох.
І чи вихор лезґінки, чи вино, що вперше сьогодні покоштував його хрещеник, чи, може, чорні очі тієї, що, павою йдучи в танку, так ласкаво з-під віночка темних вій поглядала на ставнóго христіянина, – збентежили Пантелеймона. Поривчастим рухом ухопив він чунгурі, хвилинку перебірав на ній мідяні струни, а потім високим тенором подав трель, типову східню, хроматичну трель, що не втне її жаден європейський співак. Гості принишкли: вони знали, як гарно співав Джеміль-Алі-Огли, який мистець він складати пісні, що потім розходились по всіх сусідніх аулах. А сп’янілий од радощів та вина Джеміль, як соловій, заплющив очі і, злегенька хитаючись, немов уколисуючи самого себе, виводив одну за одною свої мелянхолійні трелі. Щодалі вони ставали журливіщі, все більш кучеряві, прикрашені філіґрановими фіоритурами. Потім зненацька юнак одірвав руку з чунгурі, немов би висмикнув із неї яскраву квітку – дзвінкий акорд, розплющив очі, припав поглядом до других палких очей і дав повним голосом:
Коли любиш мене ти, красуне,
Напиши!.. Напиши!..
Та дивися ж: зеленим, о конче,
Зеленим атраментом!
Голосний сміх пролунав у відповідь. Пантелеймон увірвав спів, стрепенувся, очі його враз налилися вогнем, а чунгурі голосно застогнала, вдарившись о землю. Джеміль забув, що він не сам із своїми мріями, що довкола його гості та ще й у такому ж нервовому куражі, як і він сам. І цей, повний глуму, недоречний сміх, мов цівкою холодної води пробудив його з солодкого сну.
Джеміль ураз пізнав, чий то був сміх, і вчув, що саме тепер Шакро занадто не до речі засміявся. Перед очима в Джеміля пожовтіло, а з горла, що вмить пересохло, як на жнивах ячменю, вирвалися хрипливі, приглушені згуки:
– Який шайтан сміється там, мов шакал за селом?
– Ти сам шайтан, ще й хент! – була зневажлива відповідь. – Ще й вода хрещена на тобі не обсохла, а ти вже знову згадав про зелений атрамент…