Скачать книгу

породила.

      ……………………

      Усе, було, розказує,

      Але плачуть дівчата,

      Та христяться, жахаються,

      Ніби пан у хаті…

      Ви бачите, з якою любов’ю ставилося населення до панів. Проста дівка Лукія настільки любила пана, що не одну дитину йому народила, а цілих двоє. І дівчатам потім розказує. Дівчата з радості аж плачуть, і в екстазі їхньому їм навіть пан увижається («Ніби пан у хаті…»).

      Далі…

      Ми вважаєм Шевченка за борця за волю. Помиляємося ми. Шевченко любив неволю. Він її навіть ідеалізував.

      Пригадайте:

      Заснули, мов свиня в калюжі,

      в своїй неволі…{49}

      «Свиня в калюжі»… Верх блаженства… Ми ж прекрасно всі знаємо, що ніхто так красиво себе не почуває ніколи й ніде, як свиня в калюжі…

      Далі…

      Помиляємося ми так само, що Шевченко ненавидів царів. Чому ми це приписали Тарасу Григоровичу, я просто не розумію. Він же ясно й недвозначно каже:

      Все на світі не нам,

      Все богам та царям…{50}

      Все їм! Все їм оддавай!

      Хіба це не пошана царів та богів?

      А оце, приміром:

      О люди, люди, небораки,{51}

      Нащо здалися вам царі…

      Прямо благає!.. Навіщо вони вам? Дайте їх нам! Страшенно-бо любив він їх…

      ………………………………

      Наведені приклади, думаю, переконають, що Шевченко, безперечно, їхній… Панський Тарас Григорович.

      У «Заповіті» так якнайяскравіше виявилася його поміщицька ідеологія, його бажання великої земельної власності:

      Щоб лани широкополі,

      І Дніпро, і кручі

      Було видно…

      Бачите який?!

      Не просить якихось півдесятин, а цілі лани, з кручами, з Дніпром…

      До графині Браницької{52} хоче дорівнятися…

      ………………………………

      Так чий він?

      Правда, їхній?!

      Київ

      (Усмішка. Ретроспективна, коли можна так сказати)

      Високо передо мною Старий Київ над Дніпром.

      Та воно таки так…

      І «высоко», і «передо мною», і «старий», і «Київ», і «над Дніпром»…

      Тільки от що «Днепр не сверкает под горою переливным серебром», а пірнув Дніпро під аршинну кригу, закутавсь у білу пухову ковдру й спить… І тільки іноді, як йому щось насниться, репне від Подолу до Слобідки репом гучним і знову спить.

      А Київ… Київ високо…

      Київ – хароший…

      Великий – це раз… Чепурний – це два… Певний себе – це три…

      Що снігу на вулицях цілі гори, що, коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій зскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого… Колись же воно розтане… І тоді рівно буде і не пірятиме…

      Кияни – народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського життя…

      – На Тургенєвську!

      – 75!

      – Та…

      – Пуд вівса сто!

      Чого він гадає, що вас якраз

Скачать книгу


<p>49</p>

Заснули, мов свиня в калюжі, / в своїй неволі… – неточна цитата з вірша Т. Г. Шевченка «Ликері» («В святій неволі»).

<p>50</p>

Все на світі – не нам, / все богам та царям… – у вірші Т. Г. Шевченка: «Тим неситим очам…»: «Все на світі – не нам, / Все богам тим – царям!»

<p>51</p>

О люди, люди, небораки… – в однойменному вірші Т. Г. Шевченка інша пунктуація: «О люди! люди небораки!»

<p>52</p>

Графиня Браницька – представниця роду польських магнатів, які мали великі землеволодіння в Україні в XIX – на початку XX ст.