LITMIR.BIZ

      Перелякана бабуся притискається до стіни. Чоловіки, одягнені в шкіряні куртки, висувають шухляди й викидають усе на підлогу. Бабуся питає, що відбувається. Замовкніть, наказує їй Суріта. Я намагаюся перешкодити продовженню обшуку. Один поліцейський хапає мене за шию. Душить. Де ховав наркотики ваш онук? Запитує Суріта бабусю. Вона не знає, що сказати. Не чіпай її, кажу я на «ти» Суріті. Якийсь поліцейський дає мені ляпаса. Не кажи «ти» командиру. Вони входять до кімнат. Дістають одежу з шаф і жбурляють її. Перевертають матраци. Де наркотики й гроші? Знов питає Суріта. Я справді не знаю. Вони перетрусили дім Шаленця. Не знайшли нічого. А тепер дають йому копняків по яйцях, щоб заговорив. Шаленець не розколеться. Він солдат. Ветеран війни. Бовдури. Він роками витримує біль. Він не заспіває. Де наркотики й гроші? Не знаю, повторюю я. Штурханами вони змушують бабусю встати. Вона плаче. Один із поліцейських погрожує мені: ми старій башку знесемо, якщо не скажеш. Та не знаю я. Кричу я йому. Бабуся плаче. Суріта підходить. Співчутливий. Каже бабусі, щоб заспокоїлася. Грає доброго поліцейського. Просить її, щоб вона, будь ласка, сказала, де наркотики й гроші. Які наркотики? Які гроші? Питає бабуся. Вона гадки не має, про що її питають. Чути, як на кухні падають тарілки, склянки. Піднімається один з поліцейських. Командире, ми нічого не знайшли. Суріта наказує іншому, щоб відпустив мене. Облиш цього вайла. Ходімо. Він починає спускатися сходами. Погрозливо наставляє на мене палець. Якщо ми дізнаємося, що тобі було відомо, де сховані гроші, я сам прийду башку тобі знести, як ми знесли її твоєму братові. Це йому святенники знесли, а не ти, кажу я, щоб дійняти його. Суріта повертається й заціджує мене в лице. Я падаю на килим. Бабуся кричить. Це ж іще хлопчик, каже вона. Суріта посміхається. Знущально. Мій брат помер. І за це вони колись-таки заплатять.