LITMIR.BIZ

Скачать книгу

зброя.

      – А гормон?!

      – Розслабся. Не все так погано. Кейтаро після твого відльоту наказав перетягти сулії з альдостероном у житловий корпус. Стероїди поки що у нас.

      Обоє чоловіків замовкли. На Панамерикані, вдалині за їхніми спинами, час від часу пролітали автомобілі. Реву двигунів не було чути. Звук моторів затирало сичання вітру над пустельним плато.

      – Знаєш, – звернувся до Оскара шофер, – ти тільки не подумай, що я палаю бажанням нестися з голою дупою через Атакаму, не знаючи, де їхнє кодло. Але у нас там вісім повалених опор… – Джефф зітхнув: – Старий, я не хочу припертися на базу і усвідомити, що ми лишаємося з ними сам на сам. У нас тоді буде до біса неприємна нічка. Ми мусимо прошмигнути.

      – Ні… ні… ні… – замотав головою чилієць, в очах зринала відчайдушна впертість. – Тепер я точно нікуди не поїду.

      Американець саркастично форкнув і сплюнув:

      – Джеп мав рацію. Не треба було тобі розказувати.

      – Іди до дідька! Я дзвоню японцю. Принеси мені телефон.

      Джеффрі знизав плечима.

      – Як знаєш. Старий Кейтаро останніми днями не в настрої.

      – А то я не здогадуюсь. Давай телефон.

      Шофер відкрив дверцята, витягнув з-під купи ганчірок супутниковий телефон «Thuraya Hughes» і кинув чилійцю. Штаєрман спіймав апарат і без вагань набрав номер.

      – Кейтаро, це Оскар, – напружившись, почав чилієць. – Ні, у нас усе гаразд. Поки що. Просто хочу поговорити… Ми в пустелі, стоїмо неподалік від Панамерикани… Я не хотів вас турбувати… Кейтаро, не гарячкуйте! – Оскар починав гніватися. – Я все знаю, Джеффрі розказав мені… Зрозумійте, якщо по дорозі щось трапиться з українцем… Так, ми можемо проскочити, але я не поїду далі. Я відмовляюсь… Ось так просто: не рушу з місця… Ви ж обіцяли ескорт… Кейтаро, не кричіть на мене… Біс із нею, моєю дупою, але невже ви готові ризикувати програмером?..

      Розмова в такій манері тривала хвилин п’ять. Чим ближче до завершення, тим менше Штаєрман говорив. Переважно кивав. Зрештою Оскар відірвав трубку від вуха.

      – Ну що? – підняв голову Джеффрі.

      – Він пришле дві машини, – кисло бовкнув чилієць. – Примчать за дві години.

      – А загорожа?

      Оскар знизав плечима.

      – Вони все одно не встигли б до смерку…

      Навскоси через плато, з гір до океану, неслись потоки сухого, аж рипучого, повітря – насичений стогін нагадував віддалений гул авіаційних двигунів.

      XVIII

      Субота, 15 серпня, 16:26 (UTC –4)

      23°21’30’’ пд. ш. 69°48’06’’ зх. д.

      Пустеля Атакама

      Спочатку з’явились два похилі стовпи куряви. Немов розпушені хвости комети, вони тяглись до безхмарного небо. Легкий вітерець шматував їх і волік за собою на північ. Колони з пилу з кожною хвилиною ставали чіткішими.

      Згодом із розпливчастого марева, ревучи двигунами, розмелюючи на шматки дрібне каміння, вирвались два величезних позашляховики. Віддалік чорні машини нагадували німецькі «Volkswagen Touareg».

      – Їдуть! – оголосив Джефф.

      Тимур потягнувся і позіхнув. Швидкий

Скачать книгу