Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка - Хью Джон Лофтинг Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

що пес не став тут же їсти м’ясо, як це зробив би будь-який звичайний собака, а забрав усі принесені припаси з собою в будинок і зник. У нього навколо шиї був цікавий широкий ошийник, який виглядав так, наче його зроблено з бронзи абощо. Після цього ми пішли собі геть.

      – Лікар ще не повернувся, – пояснив Меттью, – а то ворота не були б замкнуті.

      – А що це були за продукти в паперових кульках, які ти віддав собаці? – запитав я.

      – А, це була провізія, – сказав Меттью. – Їжа, щоб тварини їли. У Лікаревому будинку просто повно його улюбленців. Я приношу продукти собаці, поки Лікаря немає, а собака роздає їх решті тварин.

      – А що це за такий незвичайний ошийник він носить навколо шиї?

      – Це собачий ошийник із чистого золота, – відповів Меттью. – Він одержав його давно-давно під час однієї подорожі з Лікарем. Він тоді врятував життя людині.

      – А скільки він уже живе у Лікаря? – запитав я.

      – О, пройшло вже багато років. Джип уже нівроку старенький. Тому Лікар більше й не бере його із собою у мандри. Він залишає його доглядати за домом. Щопонеділка й щочетверга я приношу їжу до воріт і передаю йому через ґратки. Він ніколи нікого не пускає всередину, доки Лікар у від’їзді, навіть мене, хоча мене він прекрасно знає. Зате ти завжди можеш сказати, повернувся вже Лікар чи ні, бо якби був повернувся, то ворота б точно стояли незамкнутими.

      Отож я повернувся назад у батьківський дім і поклав свою білку в ліжко – старий дерев’яний ящик, устелений соломою. І потім я сам доглядав за нею й піклувався про неї як тільки міг, чекаючи, поки прийде час і Лікар повернеться. І кожного дня я бігав до маленького будиночка з великим садом на окраїні міста і смикав ворота, щоб подивитися, чи вони замкнуті. Часом собака, Джип, виходив до воріт мені назустріч. І хоча він завжди махав хвостом і, здавалося, радий був мене бачити, проте ніколи не пускав мене зайти в сад.

      Третя глава. Лікар удома

      Одного понеділка пополудні, вже наприкінці квітня батько попросив мене віднести черевики, які він відремонтував, в один дім на тому кінці міста. Це були черевики полковника Белловса, надзвичайно своєрідної особи.

      Я знайшов будинок і подзвонив у дзвоник на вхідних дверях. Полковник прочинив їх, висунув своє червонюще лице й прогарчав: – Обійди й зайди через задній вхід для обслуги! – А потім захряснув двері.

      Мені хотілося закинути його черевики прямо на клумбу з квітами. Але я подумав, що батько може розсердитися, і тому не зробив цього. Я пішов до заднього входу, а там мене зустріла полковникова дружина й узяла черевики. Це була сором’язлива маленька жіночка, а руки в неї були всі в борошні, так наче вона саме пекла хліб. Здавалося, що вона страшенно боїться свого чоловіка, якого я все ще міг чути, як він тупцяє десь усередині дому й обурено бурчить, бо я, бачте, посмів подзвонити у головні двері. Тоді вона пошепки спитала мене, чи не хотів би я булочку й склянку молока.

      – Так, із задоволенням, – відповів я.

      З’ївши булочку й випивши молоко, я подякував

Скачать книгу