LITMIR.BIZ

Скачать книгу

займе свою кафедру, своє місце в трапезній, знову розмовлятиме, – але минулого не повернеш, Нарцис ніколи більше не належатиме йому. І коли він думав про це, то зрозумів, що Нарцис був єдиною причиною, чому монастир і чернецтво, граматика і логіка, навчання і дух стали для нього такими важливими і так йому подобалися. Його приклад вабив його, стати, як він, – було його ідеалом. Правда, був ще й настоятель, його він теж шанував і любив і бачив у ньому високий приклад для наслідування. Але інші – вчителі, учні, дортуар, трапезна, школа, уроки, богослужіння, весь монастир – без Нарциса йому не було до них діла. Що він тут ще робив? Він чекав, він залишався під дахом монастиря, як нерішучий подорожній зупиняється в дощ під яким-небудь дахом або деревом, просто щоб перечекати, просто як гість, просто зі страху перед суворою невідомістю.

      Життя Ґольдмунда в цей час було лише зволіканням і прощанням. Він відвідав усі місця, що були йому дорогими або важливими. З дивним відчуженням він зауважив, як мало людей і облич було тут, прощання з якими далося б йому важко. Нарцис, старий настоятель Даніель та ще добрий любий отець Анзельм, і хіба ще лагідний сторож і життєрадісний сусід мірошник – але й вони стали вже майже нереальними. Важче, ніж з ними, буде попрощатися з великою кам’яною Мадонною в каплиці, з апостолами при вході. Довго стояв він перед ними, а також перед прекрасним різьбленням хорів, перед фонтаном в галереї, перед колоною з трьома головами тварин, притулився до лип у дворі, до каштану. Все це стане колись для нього спогадом, маленькою ілюстрованою книжечкою в серці. Вже зараз, коли він ще був тут, воно почало зникати, ставало нереальним, примарно перетворюючись на минуле. З отцем Анзельмом, який охоче брав його з собою, він ходив збирати лікарські трави, коли у мірошника спостерігав за працівниками, його частенько запрошували на вино з печеною рибою; але все було вже чужим і напівспогадом. Так, як його друг Нарцис, хоч і ходив, і жив там у сутінках церкви й сповідальні, але став для нього тінню, так і все навколо було позбавлене дійсності, дихало осінню і тлінністю.

      Справжнім і живим було тільки життя у нього всередині, полохливе биття серця, болюче жало туги, радість і страх його мрій. Їм він належав і присвячував себе. Під час читання або занять, у колі товаришів він міг поринути в себе і все забути, віддавшись тільки потокам і голосам всередині, які затягували його в глибини, повні темних мелодій, у кольорові безодні, повні казкових переживань, усі звуки яких звучали, як голос матері, і тисячі очей яких були очима матері.

      Розділ шостий

      Одного дня отець Анзельм покликав Ґольдмунда до своєї аптеки, затишної комірчини, що гарно пахла травами. Ґольдмунд добре орієнтувався тут. Отець показав йому якусь засушену рослину, що лежала між чистими аркушами паперу, і запитав, чи знає він цю рослину і чи може точно описати, як вона виглядає в полі. Так, Ґольдмунд знав: рослина називалася звіробій. Він детально описав усі його прикмети. Старий чернець був задоволений і дав своєму юному другові завдання

Скачать книгу