LITMIR.BIZ

Скачать книгу

та культурі, які акумулюють в собі основні вартості»[41], а саму культуру – «одним з найбільш стабільних чинників історичного прогресу». Із таких аксіоматичних тверджень цілком логічно випливав такий висновок: основними завданнями національного руху мають бути формування національної свідомості, поширення видавничої справи, засвоєння мови, створення національної школи, поширення освіти, розвиток літератури та літературного процесу[42].

      Оскільки, на думку М. Грушевського, «історія подібна до незрівнянної епопеї, якою є похід людства до щастя і правди», остільки саме сучасна йому доба повинна була «ґрунтуватись на свідомості своєї солідарності з іншими, на подоланні індивідуалістичних тенденцій, адже солідарність є умовою успішного розвитку і прогресу як окремого народу, так і людства загалом». Саме «реалізація в суспільстві солідарних почуттів», вважав голова УЦР, є «шлях до правди, добра, щастя». Таким чином, підсумовував учений, основними тенденціями суспільного розвитку «є тенденції солідаризму та індивідуалізму»»[43]. Саме з цим теоретичним наробком на хвилі державного будівництва Михайло Сергійович Грушевський і заходився будувати незалежну, самостійну, соборну Українську державу. Власне, цим обмежувалися донедавна і знання про державницькі уявлення голови УЦР.

Проект «Україна»: візія Габсбургів, Гогенцоллернів та Романових

      2008 р. Т. Осташко та Ю. Терещенко випустили до обігу науково-документальне видання, присвячене драматичній долі одного з австрійських ерцгерцогів – Вільгельма Габсбурга-Лотрінгена, відомого в історії нашого народу під прізвиськом Василь Вишиваний. Дослідники чи не вперше в українській історіографії констатували очевидну для польської політичної думки тезу: остаточний розділ Польщі 1796 р. не значив, як виявилося, завершення процесу в цілому, бо польський спадок продовжував хвилювати європейських правителів, насамперед Габсбургів, Гогенцоллернів та Романових упродовж усього ХІХ ст. Кожен мріяв про своє:

      – одвічною мрією перших було – приєднати до імперії всю Польщу, і тому імперський Відень ніколи не погоджувався на поділ Галичини на польську та українську частини,

      – Берлін прагнув імплементувати в політичну практику концепцію «королівства Київського» відомого німецького філософа Гартмана, яка була схвалена особисто О. Бісмарком[44],

      – самозрозумілою метою Романових було приєднати до своїх південно-західних володінь підавстрійську Галичину: це дозволяло, з одного боку, послабити Австро-Угорщину, з другого – не допустити подальшого наростання польського руху опору та, заразом, поменшити католицькі впливи на південно-західних імперських теренах.

      На рівні політичної практики події розвивалися так. Офіційна позиція габсбурзького трону полягала «в тому, що, відповідно до угоди з Вільгельмом I, із російських областей Польщі, зайнятих союзними військами у ході воєнних дій, буде утворена

Скачать книгу