LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Він про це ніколи не дізнається

      – А мій чоловік? Мої діти? Що я їм скажу? Подружня зрада як така – це дуже погано. А зрада з заколотником?..

      – Вони зрозуміють тебе, якщо знатимуть твої мотиви. Нехай це стане твоєю покутою. Важливо, аби ніхто нічого не помітив. З’ясуй у Курія все, що зможеш. Ти маєш змусити його розкритися. Винагороджуй його по-своєму, якщо буде потрібно. Сюди більше не приходь – це надто небезпечно. Все, про що довідаєшся, розказуй Теренції. Ви можете легко зустрічатися у вашому храмі, де вас ніхто не бачить.

      Звісно ж, вона не хотіла вплутуватися в це мереживо зі зрад. Та коли Цицерону було щось потрібно, він був здатний умовити будь-кого на будь-що. І коли він, не обіцяючи Курію прямо недоторканості, пообіцяв зробити для нього все, що буде можливо, жінка здалася. Так вона стала шпигункою Цицерона, а сам хазяїн приступив до розробки свого власного плану.

      VI

      На початку квітня Сенат пішов на канікули. Ліктори тепер знов охороняли Гібриду, і Цицерон вирішив, що буде безпечніше відправити сім’ю на морське узбережжя. На відміну від багатьох чиновників, які затрималися в Римі, аби подивитися театральну виставу, ми виїхали з першими променями сонця та в супроводі вершників-охоронців попрямували Аппієвою дорогою на південь. Здається, разом нас було близько тридцяти осіб. Цицерон розлігся на подушках у своєму відкритому возі, то слухаючи, що йому читав Сизифій, то надиктовуючи мені листи. Маленький Марк їхав на мулі, поруч з ним крокував раб. Теренція та Туллія їхали кожна в своїх ношах, які несли озброєні таємними ножами раби. Щоразу, як нам на дорозі траплялася група чоловіків, я думав, що це наймані вбивці – і тому доки досягнули Понтинських боліт, ця подорож тривалістю в цілий день уже пристойно пошарпала мені нерви. Ми зупинилися переночувати в Трес Табарні, та я так і не зміг заснути через квакання жаб, запах гнилої води та писк комарів.

      Зранку ми пересіли на баржу та продовжили нашу подорож. Цицерон, який сидів на носу в кріслі, заплющив очі та підставляв своє обличчя променям весняного сонця. Після галасу сповненої мандрівниками дороги тиша, яка панувала над каналом, тиснула нам на вуха. Цицерон не працював – це на нього зовсім не було схожим. На найближчій зупинці на нас чекала сумка з офіційними паперами – та, коли я протягнув їх консулу, він від мене відмахнувся. Те саме повторилося й на його віллі в Фарміні. Декілька років тому Цицерон придбав цей затишний будиночок на узбережжі Середземного моря з широкою терасою, де він зазвичай писав або репетирував свої промови. Та протягом усього першого тижня відпочинку хазяїн лише грав з дітьми, водив їх на риболовлю та стрибав у невисоких хвилях, які розбивалися просто за невисоким муром його вілли. Оскільки я знав про всю серйозність проблем, що нависли над ним, мене дивувала його безтурботність. Тепер, звісно, я розумію, що й тоді консул не припиняв роботи – він працював так, як працюють поети, очищував голову від полови порожніх думок і чекав на натхнення.

      На початку другого тижня на обід до консула

Скачать книгу