ТОП просматриваемых книг сайта:
Стук у браму. Франц Кафка
Читать онлайн.Название Стук у браму
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Франц Кафка
Жанр Зарубежная классика
Издательство OMIKO
Рабан раптом злякався. Чи не пізно вже? Оскільки плащ і піджак його були розстебнуті, він швидко дістав годинник. Він не йшов. Чоловік з досадою спитав сусіда, що стояв трохи глибше в під’їзді, котра година. Той вів якусь бесіду, він крізь сміх, який вона викликала, сказав: «Прошу, початок на п’яту», – і відвернувся.
Рабан швидко розкрив свою парасольку і взяв валізу. Але коли він вже виходив на вулицю, дорогу йому перегородили кілька хапливих жінок, яких він і пропустив. При цьому він дивився вниз на капелюшок якоїсь дівчинки, сплетений з пофарбованої в червоний колір соломки, з зеленим віночком на хвилястих крисах.
Це ще трималося в його пам’яті, коли він уже був на вулиці, що ледь помітно бралася в той бік, в який він збирався піти. Потім він забув це, бо мав трохи напружитися; валізка була для нього нелегка, а вітер дув прямо назустріч, мантиляв плащем і продушував спереду спиці парасольки.
Дихати йому стало важче; годинник на площі поблизу вибив чверть п’ятої, він бачив з-під парасольки легкі короткі кроки людей, які йшли йому назустріч, скреготали, коли їх гальмували, колеса возів, крутилися повільніше, коні випрямляли тонкі передні ноги, сміливо, як сарни в горах.
Тут Рабанові здалося, що він здолає і цей довгий кепський час наступних двох тижнів. Адже це всього два тижні, значить, якийсь обмежений час, і навіть якщо неприємностей щодалі прибуватиме, час, упродовж якого їх треба переносити, таки поменшуватиметься. Тим-то мужність безсумнівно зросте. «Усіх, хто хоче мучити мене і хто зараз зайняв увесь простір навколо мене, мало-помалу витіснить добрий перебіг цих днів, для чого навіть не знадобиться моя допомога. І я можу, що природним чином вийде, бути слабким і тихим і дозволяти робити з собою що завгодно, а проте все владнається просто завдяки плинові днів.
А крім того, не можна мені вчинити так, як я завжди робив у дитинстві за всіляких сумнівних авантур? Мені навіть не потрібно самому їхати в село, я пошлю туди тіло. Якщо воно похитується, виходячи за двері моєї кімнати, то це похитування свідчить не про боязнь чогось, а про його, тіла, нікчемність. І це зовсім не хвилювання, якщо воно спотикається на сходах, якщо, ридаючи, їде в село і, плачучи, їсть там свою вечерю. Бо ж я, я лежу тим часом у своєму ліжку, гладко укритий жовто-коричневою ковдрою, під вітерцем, який продуває кімнату. Коляски та люди на вулиці нерішуче їздять і ходять по голій землі, бо я ще бачу сни. Візники і перехожі боязкі і кожен свій крок уперед вимолюють у мене поглядом. Я підбадьорюю їх, вони не зустрічають перешкод.
У мене, коли я так лежу в ліжку, фігура якогось великого жука, жука-оленя або хруща, на мою думку».
Перед вітриною, де за мокрим склом висіли на поличках маленькі чоловічі капелюхи, він