Аномалія - Андрій Новік

Скачать книгу

подумала – терористичний акт. Її батьки до останнього не хотіли відпускати доньку до африканської країни через загрози, які щодня транслювались телебаченням та Інтернетом. Так звана «Ісламська Держава» наносила щораз потужніші удари, кочуючи від країни до країни. Окрім того, численна кількість марокканців у рядах терористів, спійманих на скоєнні терактів, лише підлила масла у вогонь. Та упереджене ставлення старшого і переляканого покоління не змогло зв’язати руки дівчини. Марта за два дні зібрала усе необхідне, вирушила потягом до Львова, а звідти разом із друзями автобусом до Варшави. Ще впродовж кількох годин мандрівки Марта отримувала смс-повідомлення з посиланнями на інтернет-статті про напружений стан на півдні країни, але її це тоді мало хвилювало.

      До сьогодні. Цього разу Марта Лівінська замислилась, чи не мали рацію її батьки, бажаючи вберегти свою юну бешкетницю. Все ж, важко видихнувши, дівчина спробувала на хвильку забутися.

      «Благаю, врятуй нас», – молила Бога.

      Шарпання ніг відволікло дівчину від тихої молитви. Посеред двору біля вимкненого фонтану стояло шестеро чоловіків у темному вбранні. Один з них поверху мав просякнуту потом сорочку кольору хакі. Їхні вирази обличчя не можна було назвати доброзичливими: похмуро зведені брови й зверхній погляд були напрочуд красномовними – українцям тут не раді. Щоки кожного вкривала коротка жорстка щетина. Довкола них зібрались китаянка Мейлін та троє новозеландців. Тепер Марта вже точно шкодувала, що не послухала батьків.

      Розділ 15

      21 червня 2017 року

      Гамбург, Німеччина

      Емігрантка Барбара Шабринських стиснула невеликий двополичковий возик із пляшками миючих засобів та висячими ганчірками й звернула праворуч у темний коридор. Полячка полюбляла працювати допізна, коли освітлення перемикається на енергозберігаюче, так що не розбереш навіть контури силуетів. Права жовта рукавиця, як завжди, трохи тиснула й пахла свіжою гумою, ховаючи під собою розбухлу від перевтоми та поплямовану від опіків руку.

      Коридор став рідним, особливо коли з кабінетів виходили молоді аспіранти, які затримувались допізна. Двері праворуч відчинилися одразу, щойно Барбара до них підійшла. Із них вийшов молодий хлопець у простому зношеному одязі. Не звертаючи жодної уваги на жінку, він пройшов повз, потупивши погляд у смартфон, та зник за дверима туалету в протилежному кінці коридору.

      Шабринських промайнула самотню лампу, вкручену до стелі, й поринула у морок. Опісля закінчення робочого дня з освітлення працювала лише одна лампа через дві. Відповідно, коридори університету нагадували нічне шосе з темними проміжками, в яких можна було сховатись від навколишнього світу. Підійшовши до останнього кабінету, жінка на мить завмерла. Возик уперся до дверей прямо під вивіскою «Александер Бунге».

      Останні кілька днів Барбара Шабринських боялася переступати цей поріг. Вона ніколи не любила пліток, що розповсюджувались персоналом університету, однак з них не важко

Скачать книгу