LITMIR.BIZ

Скачать книгу

неповаги. Музиканти відклали інструменти, кельнер за знаком одного з них уже квапився з тацею, на якій стояли келихи.

      За короткий час сидіти лишилася тільки наша компанія.

      Я прикипів поглядом до Дороша. Зараз рішення було за ним. Устане, закусивши вудила, – ми візьмемо приклад. Сидітиме – почнеться скандал, і доведеться огризатися. Третій шлях був – підвестися, лишити гроші на столі й піти. Та щось мені підказувало: просто так нас не випустять, тож повернемося до варіанта два – скандалу.

      – Прошу встати, панове!

      Тепер Ямбор звертався до нас, а решта відвідувачів уважно стежила, чим усе скінчиться. Люди, котрі завітали до ресторану випити, поїсти й потанцювати, у момент перетворилися на глядачів, котрі прийшли на кориду й чекають, коли ж почнеться бажаний двобій бика та матадора.

      – Не лише поляки кладуть життя за власну державу.

      Спершу ніхто з присутніх не второпав, звідки це прозвучало. Чесно кажучи, ми вже забули про існування Данила Червоного. Думали: давно й непомітно забрався геть. Але той і далі сидів у своєму кутку під пальмою. Лиш не горбився, а розправив плечі й немов нависав над столиком.

      – Що ти сказав?

      – Ти почув.

      Голоси Червоного та Ямбора тепер дзвеніли, відбиваючись від високого даху ресторанної зали.

      – Тоді мої слова – для тебе. – Вітольд вийшов із-за свого столу, рушив до Данила, говорив на ходу. – Зараз ти встанеш разом із усіма й вип’єш во славу маршала Пілсудського. Потім вийдеш звідси геть і більше духу твого собачого не буде в пристойному закладі. Рахунок лишай мені, вважай, пощастило. Уставай!

      Ми перезирнулися.

      Хто-хто, а я дуже добре розумів: зараз Червоний, хоче він того чи ні, рятував Дороша в наших, а передусім – у його власних очах. Він давав Юркові чудовий привід лишитися на місці, не вставати на заклик гонорового поляка, брав вогонь на себе. Тепер слід зрозуміти наші подальші дії, адже було ясно: просто так усе одно піти не вдасться.

      Я знову глипнув на Дороша.

      І в момент, коли на секунду перемістив увагу, Данило Червоний почав діяти.

      Він не почав гарикатися з Ямбором. Його наступні дії злилися в один суцільний рух. Підвівся, потягнувся до свого пальта, узяв його, вдягнув, поправив комір, вийшов із-за столу та рвучко згріб поляка за барки. Той ще нічого не встиг зрозуміти (узагалі ніхто з присутніх не вправився оговтатись), а Червоний уже вдарив Ямбора головою, розбиваючи ніс та заюшуючи кров’ю лице, своє та противника. Наступний удар був уже кулаком, у те ж саме болюче місце. Тепер Данило пустив його, і Вітольд, утративши рівновагу, впав, незграбно дриґнувши ногами.

      До стелі, під величезну довоєнну люстру, злетів і зависнув там жіночий вереск.

      Разом залементували всі присутні жінки. Не знаю, для чого я знайшов поглядом Дарину, але й вона кричала від переляку, швидко пробираючись до виходу – була вже поруч із ним. Улани з криками й гучною лайкою кинулися до Червоного, та на їхньому шляху опинилися ліцеїсти, товариші Ямбора, котрі

Скачать книгу