Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя - Эмбер Рэй

Скачать книгу

й ширину того, що може запропонувати життя і що ви можете запропонувати йому. Ставити запитання, які мучать вашу душу, і дозволити гонитві за відповідями стати метою життя.

      Тож, коли з’являються страхи – що стається завжди, коли ви робите щось нове, цікаве й значуще, – і внутрішній голос тривоги у вашій голові каже: «Я хочу ____________, але боюся, що ніколи цього не отримаю», – я пропоную вам поставити інше запитання. Запитання, яке наблизить вас до найправдивішої правди. Яке допоможе зосередитися на тому, що справді важливе в довжелезному списку «справ, які ми хочемо, але боїмося, що ніколи не отримаємо». І це запитання таке: за що ви боролися б, якби успіх чи невдача не мали значення?

      Бо насправді це саме те, за що варто боротися. Те, заради чого ви старатиметеся, що ви плекатимете й чому присвячуватимете себе, незважаючи ні на що. Навіть якщо воно не передбачає великого успіху. Навіть якщо воно не викликає світових овацій. Навіть якщо воно не дає вам ствердитися так, як ви хочете. Навіть якщо його супроводжують неприйняття, невдача й помилки (тобто важливе навчання й розвиток). Навіть якщо єдиний результат цього – радість у вашому серці.

      Коли ви прибираєте зі свого сприйняття успіх і невдачу, перемогу й програш, ви встановлюєте зв’язок із голосом правди. Саме тоді ви чуєте поклик, який звертається лише до вас і йде крізь вас. Саме тоді ви обираєте себе.

      «Чи можу я справді довіряти собі?»: невпевненість

      Щоразу, коли я замислююся: «Чи можу я справді довіряти собі?» – на думку спадає мій улюблений вислів психолога Ґея Гендрікса. Він каже, що ми вивчимо свій урок за допомогою «лоскоту пера або удару кувалди, залежно від того, наскільки ми готові до цього уроку. Впертість і захисна позиція прикликають кувалду, а відкритість і допитливість – перо».

      Один зі способів навчитися довіряти собі – помітити, що кувалда б’є по нашому життю й розламує його тоді, коли ми не слухаємо.

      У мене є подруга, назвемо її Діана. Кілька місяців вона прокидалася о 4-й ранку в паніці. Вона відчувала те саме наполягання: «Тобі треба їхати звідси». Діана жила у квартирі та місті, де вже не почувалася затишно. Вона хотіла поїхати, але сумнівалася у своїй інтуїції.

      Вона хотіла переїхати в інше місце, але не знала куди. «То бі треба їхати звідси», – наче на повторі чула вона.

      Але Діана не поїхала. Вона так учепилася за ідею залишитися, що не лише не поїхала звідти, а й навіть вирішила викупити будинок, коли його виставили на продаж. Вона зібрала потрібні документи й запропонувала ціну вищу, ніж було потрібно, щоб упевнитися, що точно його отримає. І вона його таки отримала.

      Коли з міського управління прийшли перевірити будинок, почалися дивні речі. Інспектори заявили, що це неймовірно, що будинок досі цілий. Агенти з нерухомості сказали, що будинок вартував набагато нижче, ніж вона запропонувала. Люди з управління поставили величезний знак «НЕБЕЗПЕКА» біля будівлі, бо боялися, що вона розвалиться. І вона таки розвалилася. Коли будівельна бригада

Скачать книгу