LITMIR.BIZ

      «Я – комуніст…

      Я був за ГКЧП, точніше, за СРСР. Я був запеклим гекачепістом, бо мені подобалося жити в імперії. «Широка страна моя родная…» У вісімдесят дев’ятому році відправили мене у відрядження до Вільнюса. Перед від’їздом викликав до себе головний інженер заводу (він там уже бував) і попередив: «Ти російською з ними не розмовляй. Сірників у крамниці не продадуть, якщо попросиш російською. Ти свою українську не забув? Розмовляй українською». Я не повірив – що за дурниця? А він: «Обережно в їдальні – можуть отруїти або підсиплють бите скло. Ти там тепер окупант, розумієш?» А в мене в голові дружба народів і все таке. Радянське братерство. Не повірив, доки не приїхав на вільнюський вокзал. Вийшов на перон… із першої хвилини мені дали зрозуміти, почувши російську мову, що я потрапив до чужої країни. Я був окупантом. Із брудної, відсталої Росії. Російський Іван. Варвар.

      І ось цей танок маленьких лебедів… Одне слово, про ГКЧП я почув уранці в крамниці. Побіг додому, увімкнув телевізор: убили Єльцина чи ні? У чиїх руках телецентр? Хто командує армією? Зателефонував знайомий: «Ну, суки, зараз знову гайки закрутять. Станемо ґвинтиками та цвяшками». Мене зло взяло: «А я обома руками – за. Я – за СРСР!» Він умить розвертається на сто вісімдесят градусів: «Кінець Міхаїлу Міченому[2]